Гендерні ролі в українській культурі. Частина 1
Привіт! Чи доводилося вам ще з дитинства чути: «Не плач! Ти ж хлопчик!» або «Не злися! Ти ж дівчинка!»? Якщо уважно вслухатися у ці вислови, то можна багато дізнатися про поширені уявлення щодо «нормальної» поведінки хлопчиків та дівчаток. Чи завжди такі погляди — це щось погане, або, навпаки, корисне і правильне? І звідки вони походять? У цій лекції поговоримо про те, що таке стать і гендер, яка між ними різниця, а також як ідеї про «чоловіче» й «жіноче» відображаються в українській культурі. Зосередимося на двох сферах, де ці уявлення особливо помітні — військовій справі та батьківстві.
Почнімо з визначення основних понять. Стать є першою ознакою, з якою людина з’являється на світ. Йдеться про біологічні характеристики, що відрізняють чоловіків і жінок та визначаються хромосомами й гормонами. Однак існують також люди, які мають змішані риси обох статей. Вони народжуються з такими статевими ознаками, що не відповідають типовому уявленню про чоловіче чи жіноче тіло. У цьому контексті згадується давньогрецький міф про Гермафродита — сина Гермеса й Афродіти. Його виховували наяди на горі Іда у Фрігії. Згідно з переказом, цей юнак із золотавим волоссям і надзвичайною вродою, купаючись у джерелі, зачарував серце німфи. Захоплена його красою, вона закохалася, однак її почуття не знайшли відповіді. У розпачі німфа попрохала богів про вічне єднання з коханим. Вони виконали бажання і з’єднали її та Гермафродита в одну двостатеву істоту.
Бартоломеус Шпрангер. «Салмакіс і Гермафродит», 1581
Наступне поняття — гендер, яке зʼявилося у 1980-х роках як доповнення до категорії статі. Це соціальна й психологічна характеристика чоловіків та жінок, що визначається особливостями культури, традиціями, звичаями, вихованням, соціальними очікуваннями. До них належать ролі в певних сферах життя, манера поведінки, риси характеру та інші ознаки, які певне суспільство вважає прийнятними або бажаними для жінок та чоловіків, а саме фемінінність і маскулінність. Наприклад, дівчата «мають бути» ніжними та покірними, а хлопці — сміливими й сильними.
Культурологиня Джудіт Батлер визначає гендер не як ідентичність людини, а як стилізоване повторення жестів, рухів і різних дій. Тобто ми з дитинства бачимо, як поводяться інші, зокрема тато й мама, і вчимося наслідувати їхні жести, реакції та спосіб взаємодії зі світом.
Джудіт Батлер (нар. 1956) — американська культурологиня і гендерна теоретикиня.
Безумовно, деякі аспекти гендерних ролей мають біологічне підґрунтя. Наприклад, лише жінка може годувати грудьми немовля — тому чоловік ніяк не зможе перебрати цю роль на себе. Водночас більшість уявлень про «типово чоловіче» або «типово жіноче» є відносними й культурно зумовленими. Те, що в одному суспільстві вважається чоловічою справою, поведінкою або рисою характеру, в іншому може визначатися як жіноче або притаманне обом статям.
Сьогодні уявлення про гендерні ролі не обмежуються лише поділом на чоловіків і жінок — суспільство визнає різноманіття гендерних ідентичностей та сексуальних орієнтацій. Ще пів століття тому до представників ЛГБТК+ часто ставилися вороже — аж до кримінального переслідування. Ці спільноти заслуговують на окрему розмову, яка в нас обовʼязково відбудеться. А сьогодні ми поговоримо про те, як у суспільній свідомості формувалися та змінювалися уявлення про гендерні ролі чоловіків і жінок.
Отож уявлення про фемінність та маскулінність традиційно передавалися наступним поколінням буквально з моменту народження. Ще сто років тому «хлопцям пуповину обрізали на сокирі, книжці, щоб були працьовитими та мудрими, а дівчатам — на куделі чи гребені, щоб були вмілими… у воду [під час купання] додавали трави: дівчаткам — півонію, любисток, щоб були привабливими, а хлопцям — кору дуба та чорнобривці, щоб були сильними та красивими». Уявлення про гендерні ролі можемо простежити ще в міфології давніх словʼян — за сферами впливу богів та богинь, які чітко поділялися на «чоловічі» й «жіночі». Наприклад, Перун був покровителем війська, Велес — богом достатку й купців, Мокоша — опікункою пологів і породіль, а Марена — богинею весни. Хоча траплялися й сфери, за які відповідали божества водночас у чоловічій і жіночій формах, наприклад, Лада і Ладо, що опікувалися подружжями та добробутом. Такий розподіл божественних функцій відображав тогочасне бачення ролей чоловіка й жінки у світі.
Валерій Войтович. «Велес», «Мокоша», 2005
Однією з традиційно маскулінних сфер культурного життя була і залишається військова. Зброя, битва, захист — усе це асоціювалося з чоловічістю.
Рембрандт ван Рейн. «Нічна варта», 1642
Однак історичні джерела свідчать про менш жорсткий розподіл ролей у цій сфері, й надають чимало прикладів для того, щоб переосмислити роль жінки у війську. Так, у курганах скіфських амазонок, що жили у Середньому і Нижньому Придніпровʼї, археологи знаходили не лише прикраси, а й зброю — доказ їхньої військової залученості. Вважається, що приблизно дві з половиною тисячі років тому кожна десята жінка серед скіфів мала зброю, вправно їздила на коні й володіла мечем. Це свідчить про те, що участь жінок у військовій справі, хоча й не була звичною, але має глибоке коріння. Такі приклади можна знайти і в пізніших історичних періодах.
Наприклад, за часів Київської Русі княгиня Ольга також зарекомендувала себе не лише як мудра правителька, але і як далекоглядна та рішуча воєначальниця, коли вирушила в похід проти древлян та спалила Іскоростень, помстившись за смерть свого чоловіка.
Мініатюра «Помста княгині Ольги», Радзивіллівський літопис, кін. XV ст.
Жінки служили і в армії її сина — князя Святослава Ігоревича, саме це військо обороняло Доростол у війні з Візантією в 971 році.
Григорій Корінь та Володимир Федько. «Святослав Ігорович 957–969», 1982
Хоча такі випадки були поодинокими для тієї епохи, у європейській міфології та мистецтві чимало образів сміливих і войовничих жінок. Згадаймо хоча б грецьку богиню Афіну, скандинавських валькірій, Жанну дʼАрк чи героїню картини Ежена Делакруа «Свобода, що веде народ».
Ежен Делакруа. «Свобода, що веде народ», 1830
Першою українкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцерки, у 1914 році стала Олена Степанів — чотарка Української галицької армії.
Олена Степанів (1892–1963) — українська громадська та військова діячка, історикиня.
Про неї писали так: «... не тільки вродлива, а й тямуща в науці, вона не хотіла залишитися попадянкою, що під покровом батьків дожидає кандидата для подружжя». Дівчина належала до студентського середовища «мілітаристів», яке вважало створення української держави можливим лише збройним шляхом, та була активною учасницею руху, що закликав жінок до військової підготовки. Щоб реалізувати це прагнення, вона перешила на себе чоловічу форму та доводила військовому фотографу, що не є шпигункою. Наскільки така поведінка суперечила тогочасним уявленням про допустиму роль жінки у війську, засвідчила газетна публікація під промовистим заголовком «Баришня офіцер», яка вийшла після того, як Олена Степанів потрапила у російський полон.
Публікація в російській газеті про полонену Олену Степанів, 1915
За останнє століття уявлення про гендерні ролі у війську значно змінилися. Станом на березень 2025 року понад 70 тисяч жінок служать у Збройних силах України, з них 20 тисяч — на бойових посадах. Цьому передувала значна адвокаційна робота. У 2015 році військовослужбовиця та громадська активістка Марія Берлінська започаткувала проєкт «Невидимий батальйон», мета якого — задокументувати участь жінок у війську, сприяти подоланню гендерних стереотипів та розширенню прав військовослужбовиць. Ініціатива зосереджена не тільки на дослідженні проблем нерівності, а й на досягненні конкретних змін.
Марія Берлінська — українська військовослужбовиця та громадська активістка.
Одним із них стало ухвалення у 2018 році Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях». Він розширив список бойових посад, які формально можуть обіймати жінки, забезпечивши відповідні гарантії та можливості карʼєрного зростання. Хоча закон стосувався дискримінації за статтю, він також змінював уявлення про гендерні ролі.
Попри відчутний прогрес, процес забезпечення реальної рівності у війську ще триває. Серед подальших досягнень — проєкт ArmWomenNow «про рівність, гідність та повагу до жінок у секторі безпеки та оборони, а також про право жінки самій обирати де і ким бути». Завдяки зусиллям команди проєкту в Україні вперше було розроблено, виготовлено та передано до війська уніформи, адаптовані до анатомічних і фізіологічних особливостей жінок. Серійне виробництво такого одягу та спорядження почалося з 2024 року.
Жіноча військова форма ArmWomenNow
Загалом у війську поступово слабшає гендерна стереотипізація, особливо впродовж останніх десяти років війни. Це простежується і в медіа. Журналісти все частіше використовують фемінітиви, а повідомлення, у яких наголошується на високому професіоналізмі та мотивації воїнів і воїнок, несуть чіткий меседж: «війна не має статі». Натомість публікацій, що описують участь жінок у бойових діях як щось невідповідне чи недоречне, протиставляючи «традиційній» ролі матері, стає дедалі менше. Зрештою, не тільки жінки хочуть мати дітей — чоловіки також мріють про щасливе батьківство. Через жорсткий гендерний розподіл вони відчувають надзвичайний тиск щодо захисту країни та демонстрації непохитної мужності. Дбаючи про рівність, важливо пам’ятати: право на вибір, емоції та особистий шлях — не привілей, а норма для кожного. Звитяга як чоловіків, так і жінок, які відкладають свої цивільні прагнення до моменту, коли країна буде в безпеці, заслуговує на однакову повагу й вдячність.
Українські військовослужбовиці
Якщо участь у війні традиційно вважалася чоловічою гендерною роллю, то турбота про дітей — це сфера, яка здавна асоціювалася з жіночими обов’язками. Саме цій темі присвячено другу частину лекції. Перед тим, як перейти до неї, підсумуємо основне.
Помʼякшення гендерних ролей відкриває значні можливості свободи для людини в ухваленні важливих життєвих рішень. Водночас варто пам’ятати: зміна ролей — це не «втрата» жіночності чи чоловічості, а розширення простору для самореалізації. Це шанс жити повніше і автентичніше. Переосмислення традиційних уявлень про гендерні ролі відкриває нові перспективи для всіх. Жінки можуть служити на бойових позиціях, керувати підрозділами, а чоловіки — відкрито говорити про вразливість, бути турботливими батьками, обирати професії, які раніше вважалися «нечоловічими», наприклад, вихователь чи медбрат. Ці зміни починаються з поваги до вибору іншої людини, її досвіду та почуттів.