Гендерні ролі в українській культурі. Частина 2
Привіт! У попередній частині лекції ми говорили про відмінності між поняттями статі й гендеру, а також розглядали традиційні уявлення та зміну гендерних ролей у військовій сфері. Сьогодні зосередимося на темі материнства і батьківства. Чи існують у цьому контексті фізіологічні підстави для розмежування ролей між жінками та чоловіками? За яких обставин став можливим гендерний перерозподіл у вихованні дітей? Як політика та умови життя радянського часу вплинули на гендерну асиметрію? А наостанок розглянемо зміни у батьківстві та материнстві, що відбуваються зараз.
Виховання дітей, особливо в перші роки життя, традиційно вважалося справою жінок, а чоловікам належала роль морального орієнтира. На це є вагомі фізіологічні причини, адже жінка виношує дитину, годує грудьми, відтак фізично привʼязана до малюка, його потреб і не має змоги відразу повернутися на роботу. Тому обов’язок захисту та фінансового забезпечення у цей період покладався переважно на чоловіка. Оскільки ці функції турботи та наставництва розділялися, обоє батьків залучалися до процесу виховання нерівномірно. Свідченням гендерного розподілу ролей, характерного для європейських культур, стала відома «формула трьох К» — Kinder, Küche, Kirche (українською — «діти, кухня, церква»), що окреслювала місце жінки не тільки у сімʼї, але й у соціумі. Водночас траплялися винятки, коли чоловіки, навіть у патріархальному суспільстві, переймали на себе соціальні функції жінки. Наприклад, Петро Антонович Косач, батько Лесі Українки, став першим татом у декреті, бо брав відпустку для догляду за дітьми, поки його дружина лікувала тяжку анемію. Однак більшість чоловіків того часу все ж дотримувалися традиційних уявлень щодо розподілу обов’язків у родині. Виховувати дітей жінкам допомагали інші жінки — годувальниці. У середині ХІХ століття спрощення догляду частково відбулося завдяки винаходу штучної суміші для немовлят.
Петро Косач (1842–1909) — юрист, громадський діяч, меценат, батько Лесі Українки.
Процес перерозподілу ролей материнства й батьківства відбувався поступово, зокрема із розширенням прав жінок на освіту, професійну діяльність, самостійне розпорядження заробітком, а також із посиленням їхніх прав у шлюбі. Важливу роль у цьому відіграв феміністичний рух. Наприкінці ХІХ століття Наталя Кобринська закликала переосмислити усталені уявлення про гендерні ролі. Вона висунула тезу про те, що «економічна рівноправність жінок без розуміння складності жіночої долі у патріархальних суспільствах призведе до їхнього подвійного навантаження», тобто поєднання професійної праці з великим обсягом домашніх обов’язків.
Наталія Кобринська (1855–1920) — українська письменниця, публіцистка, феміністка, організаторка жіночого руху в Галичині.
Де ж шукати вихід? Одним із рішень став дитячий садок. Перший на території України з’явився у 1893 році, зокрема й завдяки ідеям Кобринської, яка під час першого жіночого віча у Стрию запропонувала заснувати українські «захоронки» для дітей, щоб «уможливити позахатню працю руським зарібницям». На той час ані жінки, ані чоловіки з її оточення ще не усвідомлювали далекоглядності цієї ініціативи, а представники галицької інтелігенції вважали дитячі садки «маловажною смішною забаганкою». Однак вже напередодні Другої світової війни в Галичині діяла система дошкільної освіти, що дала змогу жінкам повноцінно долучатися до трудової діяльності.
Дитячий садок («захоронок») в Стрию, кін. XIX – поч. XX ст.
У Радянському Союзі, до складу якого у ХХ столітті входила Україна, чоловіки й жінки були номінально рівними. Та насправді гендерна асиметрія у той час лише увиразнилася. Роль жінки в суспільстві визначалася як «трудівниці-матері, виховательки дітей і домогосподарки». Натомість ідеали радянської маскулінності «наголошували на силі духу та волі, безумовній відданості та героїзмі в ім’я державних принципів» і втілювалися в образах «захисника вітчизни», «самовідданого працівника», «будівника комунізму» та «фізкультурника». До слова, на радянських плакатах навіть жінок часто зображували досить маскулінними.
Марія Юнак. «Жінка Радянського Союзу — найщасливіша в світі», 1936
Держава активно втручалася у сімейну сферу, адже втілення нової ідеології безпосередньо залежало від контролю над процесом виховання дітей. Під гаслом «Геть кухонне рабство!» жінці фактично нав’язували нове рабство — виробничо-комуністичне. Символічним є поділ плакатів тієї доби на чорно-білу частину, де зображені діти, каструлі й черпаки, та кольорову, з якої до нас усміхається жінка в захисних окулярах, що керує трактором. Однак у повоєнний час демографічні питання витісняють навіть формально проголошену емансипацію.
Борис Дейкін. «Геть кухонне рабство», 1932
Цікаво, що підвищувати рівень народжуваності в СРСР намагалися не покращенням умов материнства чи матеріального стану молодих сімей, а впровадженням податку на бездітність, який діяв із 1941 року і аж до розпаду Союзу та становив 6 % від заробітної плати. Його мали сплачувати за незначними винятками усі бездітні чоловіки віком від 20 до 50 років незалежно від сімейного стану та жінки від 20 до 45 років з першого дня шлюбу. На агітаційних плакатах у цей період жінка була вже біля колгоспної техніки чи верстата — з немовлям на руках або в оточенні дітей. Тобто вона мала відповідати і за догляд, і за ударну працю водночас.
Володимир Матюх, Павло Горілий. «Ясла на селі — могутнє знаряддя розкріпачення жінки», 1931
У 1960–1970-х роках активно пропагували багатодітність, а звання «Мати-героїня» набуло особливої ваги.
Ніна Ватоліна. «Слава матері героїні!», 1944
Ясла та дитсадки, куди приймали малюків з наймолодшого віку, подавалися як благо цивілізації, адже матір потрібно було якомога швидше повернути на виробництво. Водночас уся робота, повʼязана з доглядом за домом і сім’єю, традиційно покладалася саме на жінку.
Радянський дитячий садок, 2-га пол. ХХ ст.
Ставлення до розлучення в СРСР суттєво відрізнялося на публічному та приватному рівнях. Наприклад, розлученому чоловікові було складно претендувати на керівну посаду, тоді як жінка іноді могла розраховувати на підтримку держави як єдина годувальниця. Натомість позаочі вважалося, що в чоловіка після розлучення ще все попереду, а жінка — вже без шансу збудувати сімʼю чи просто бути щасливою, особливо, якщо мала дитину. Уявлення про «жіноче щастя» зводилися винятково до наявності сім’ї, інші життєві сценарії не розглядалися. Ба більше, саме розлучена жінка — а не чоловік — сприймалася як загроза стабільності чужих шлюбів.
Зменшення кількості чоловіків в Україні через масові репресії, Голодомор та Другу світову війну спричинило дефіцит робочої сили на виробництві. Це призвело до загального зростання навантаження, перевтоми і тиску щодо трудових досягнень. Водночас вимогливість до чоловіків в особистому житті за таких умов слабшала. Вважалося, що сам факт наявності чоловіка — незалежно від його характеру, особистісних рис чи поведінки — вже був великою удачею. Прояви брутальності часто не розглядалися як щось негативне й не піддавалися осуду. Звісно, у різних родинах ситуація могла відрізнятися, а узагальнення в такій чутливій темі, як сімейне життя, зазвичай справа невдячна. Однак ми можемо виокремити деякі поширені практики розподілу обовʼязків щодо виховання дітей.
Чоловіча роль у ньому зводилася зазвичай до фінансового забезпечення, що призвело до кризи залученості батька та послаблення сімейних звʼязків. Поступово сформувалося поняття відчуженого батьківства. До того ж авторитет обох батьків перебирала на себе держава. Світогляд дітей у СРСР мали формувати дитсадки, школи та піонерські організації, тоді як родину дедалі більше усували з цього процесу. З іншого боку, роль чоловіка у сімʼї часто зводилася до функції головнокомандувача: «як батько/чоловік скаже, так і буде» — ніхто не мав права заперечити або не послухатися. Цим знецінювалися потреби дітей, а часто й дружини.
«До боротьби за справу Комуністичної партії будь готовий!» Путівка в піонерський табір
Дітей сприймали як обʼєкти впливу на них держави, батька або матері, але не визнавали за ними права на власну думку, прагнення чи задоволення потреб. Часто батьки вирішували не лише, що саме діти мають їсти чи вдягати, а й із ким товаришувати, чим займатися, де навчатися та як будувати особисте життя. Вважалося, що це і є справжня роль чоловіків у вихованні: мати дбала про щоденні потреби — їжу, одяг, порядок, здоровʼя, догляд — а батько про глобальні питання, тобто, як тоді казали, мав «вибрати дітям правильну життєву дорогу». Зрештою, така модель взаємин призводила до невдоволення і відчуження між поколіннями, але тут мова не про це.
Нині чоловіки дедалі активніше долучаються до батьківства, зростає поширеність партнерських пологів та спільних відпусток для догляду за дитиною. Численні дослідження доводять, що участь обох батьків у щоденному піклуванні про малюка має багато переваг для всіх членів родини. Залучені у виховання чоловіки зазначають, що батьківство вивільнило в них нову енергію і мотивацію, посилило готовність приймати виклики, долати труднощі, бути наполегливими в досягненні цілей та ефективно використовувати час. До того ж, це дало їм відчуття свободи й компетентності, а також можливість передавати дітям власні зацікавлення та цінності. Сьогодні участь батька у догляді за дитиною від самого народження стала більш прийнятною, ніж будь-коли в минулому. Це створює багато переваг і для обох батьків, і для дітей. Власне, інтереси дітей також не можна залишати осторонь у розмовах про гендерні ролі у світі, орієнтованому на особистий розвиток та стрімкі карʼєрні досягнення.
Коли жінка отримує такий самий простір і право на самореалізацію, як і чоловік, виникає потреба у новій моделі стосунків. Нині в Україні активно триває процес перерозподілу гендерних ролей. Сучасні навички й моделі поведінки не завжди легко даються сім’ям, та й позитивного досвіду ще недостатньо, щоб на нього спиратися. Новий час і тип суспільних відносин та гендерних ролей потребують іншої поведінкової парадигми, яку формуємо ми самі. Це буває складно, але надзвичайно цікаво.
Зараз ми перебуваємо в процесі пошуку адекватних моделей, у яких застарілі уявлення про ролі матері й батька все ще зберігаються, а нові підходи лише формуються. Поступово стає зрозуміло, що гнучкий підхід до гендерних ролей у вихованні дітей, відмова від жорстких і шкідливих вимог тоталітарного минулого має багато переваг. Зокрема, це дає людям змогу жити автентичніше — вільно виявляти себе як багатогранні особистості, а не обмежуватись культурно визначеними рамками, зумовленими статтю. Наприклад, жінки отримують більше можливостей реалізовувати професійні амбіції, а чоловіки — брати активну участь у вихованні дітей. І це — вагомий внесок у добробут усього суспільства, а головне, у формування щасливих людей і щасливих сімей, де кожен і кожна має достатньо простору для самореалізації без штучних обмежень, зумовлених стереотипними уявленнями про гендерні ролі.