Мапа своїх. Київ. Частина 2
Привіт усім! Повертаємося до розмови про Київ. У попередній частині ми дізналися про вагомий внесок єврейської та грецької громад у розвиток Києва, зокрема про історії Лазаря Бродського та Івана Фундуклея. Але, як ви розумієте, Київ — це місто, де переплітаються долі різних народів, кожен з яких додав свою унікальну фарбу до цього культурного полотна. А тепер вирушаємо досліджувати ще одну важливу сторінку нашої «мапи своїх» — історію німецької та української громад, які зробили величезний внесок у розбудову Києва. Готові дізнатися, як Отто Ейхельман та Микола Терещенко змінили обличчя столиці? Тоді поїхали!
Наша оповідь починається ще за часів Середньовіччя, коли на українських землях вперше з’являються німецькі колоністи. Але це були лише поодинокі сміливці. Масове ж переселення розпочалося наприкінці XVIII століття. Значна частина колоністів оселялась на Волині, Закарпатті та в південних регіонах України. Жили вони компактно, зберігаючи мову, традиції та віру. Чимало видатних українських діячів XVII–XVIII століть були німецького походження. Серед них — теолог і військовий інженер Адам Зернікав, архітектори Ян Баптиста і Готфрід Шедель, генерал артилерії Фрідріх фон Кенігсек та інші.
Існувала німецька колонія і в Києві. Її стиль життя був доволі типовим — замкненим і зосередженим на власній громаді. Проте колоністи не забували й про місто. Наприклад, створили та фінансували низку німецьких шкіл та сирітських кас.
Жіноча гімназія Святої Катерини (1852, архітектор Мартин Клуг). Нині приміщення занедбане й не використовується
Попри ізольованість, німецька громада залишалась частиною українського суспільства. Яскравий приклад цього — історія Отто Ейхельмана, професора Київського університету, автора проєкту Конституції та Статуту МЗС УНР.
Отто Ейхельман був вченим, юристом, політиком та громадським діячем. Він народився в родині балтійських німців, але обрав Україну своєю домівкою.
Отто Ейхельман (1954–1943) — український правознавець, професор Київського університету св. Володимира, громадський і політичний діяч, автор проєкту Конституції УНР.
Приїхавши до Києва, Ейхельман швидко став одним із найбільш авторитетних юристів свого часу. Він був доволі заклопотаною людиною: викладав в університеті, працював у Київському комерційному інституті, а також брав участь у діяльності міської думи. Проте це не завадило йому активно підтримувати українську громаду. Коли 1908 року в імперії розпочалася Столипінська реакція і влада намагалася придушити український національний рух, Ейхельман відкрито виступав на боці студентства. Наприклад, «під своїм професорським захистом проводив студентські збори, на котрих вільно вживали українську мову, співали українські пісні та декламували поезію».
Столипінська реакція — комплекс жорстких заходів прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна, спрямований на придушення революції 1905–1907 рр., збереження самодержавства й обмеження політичної свободи.
Його вихованці стверджували, що він вплинув на формування світогляду багатьох українських діячів. До учнів Отто Ейхельмана належали відомі науковці й учасники майбутньої революції 1917–1921 років, зокрема Сергій Шелухін, Ростислав Лащенко, Соломон Гольдельман, Микола Добриловський, Іван Кабачків, Світозар Драгоманов та інші.
Сергій Шелухін (1864–1938) — український юрист, історик, дипломат, діяч Української революції 1917–1921 рр.
Ростислав Лащенко (1878–1929) — український правознавець, громадський діяч.
Соломон Ґольдельман (1885–1974) — український економіст, діяч Української революції 1917–1921 рр.
Микола Добриловський (1888–1971) — український економіст, діяч Української революції 1917–1921 рр.
Іван Кабачків (1874–1962) — український економіст, діяч Української революції 1917–1921 рр.
Світозар Драгоманов (1884–1958) — український економіст, публіцист, діяч Української революції 1917–1921 рр., син Михайла Драгоманова.
Згодом один із них згадував, що діяльність професора Ейхельмана «безперечно сприяла піднесенню краєвої культури, бо через руки його пройшли тисячі учнів, як в Київському Університеті, так і в інших педагогічних інституціях, і всі вони виносили з його лекцій принцип правди і чесности, якими була перейнята істота самого учителя».
Можливо, ви ще не чули про цих діячів. Тож ось цікава історія. Сергій Шелухін, колишній студент Отто Ейхельмана, доводив, що уславлений Гоголь мав українську душу і саме за неї, за те що «…вона виявлялась у Гоголя в мові, і в сюжетах, і в творчості багато ставились до його навіть з презирством». Це був сміливий крок, адже імперія просувала тезу про винятково російську приналежність автора, використовуючи звичні маніпуляції та пропаганду.
Відомий юрист відкрито говорив про обмеженість та протиправність національної політики імперії. Неодноразово порушував так зване «українське питання». Під час дискусій у Петербурзі він прямо заявив чиновникам: «Дайте можливість українцям учитися читати Євангеліє на рідній українській мові, заховайте прихильність українського народу до російської влади, тому що не відомо, які можуть відбутися події і … тоді може бути і велика небезпека для держави». Його слова, як показала історія, виявилися пророчими: ігнорування національних потреб українців призвело до вибуху визвольного руху, у якому він згодом відіграв важливу роль.
Коли розпочалася Українська революція, Ейхельман не залишився осторонь національно-визвольних змагань, а став їх безпосереднім учасником.
Українська революція 1917–1921 рр. — суспільно-політичні процеси в Україні, спрямовані на утвердження власної державності.
Ейхельман брав участь у підготовці Берестейського миру, працював у комісіях, що займалися товарообміном із Центральними державами й проведенням переговорів із Румунією. За часів Гетьманату Скоропадського та Директорії УНР продовжив роботу в різних міністерствах. Проте найбільшим його досягненням того періоду був проєкт Конституції УНР.
Цей документ став справжнім проривом у тогочасному українському конституційному процесі. Адже «всі попередні проєкти складані були дилєтантами, а тому в них не було ні провідних принціпів державного устрою, ні відповідности виробленим наукою клясифікаціям, ні певної системи». Робота Ейхельмана була на зовсім іншому рівні: чітка, структурована та максимально деталізована. Опоненти вважали, що аж занадто деталізована. Цікаво, що свій проєкт професор засновував на драгоманівських ідеях, тому його головними принципами стали федералізм і народний суверенітет. Це було логічним продовженням конституційних ідей української правової думки. Сторіччя тому конституційний проєкт Отто Ейхельмана не міг бути реалізований. Однак він сприяв розвитку національного конституційного процесу.
Найкраще оцінив вплив професора Ейхельманана розвиток украінської політичної культури діяч Центральної Ради Петро Клунний, який сказав: «Не будучи українцем з походження, проф. Отто Ейхельман, з високого розуміння свого обов’язку перед народом, серед котрого провів свій довгий і корисний суспільству вік, рішуче приєднався до українських національних та громадських діячів і без вагань віддав на службу українському народові великий свій науковий досвід, багаті знання і почесне в науці і громадянстві ім’я».
Історія сучасного Києва багатогранна і як ви зрозуміли доклалися до цього чимало народів. Проте у Вас може скластися хибне враження, що українці тут просто були спостерігачами. Насправді це зовсім не так, хоча б тому, що саме українці-русичі колись заснували місто і, на відміну від представників інших етносів, ніколи його не покидали. Українська громада долучалася до формування київського культурного, економічного, політичного простору на всіх етапах його розвитку, але нині ми знову ж поговоримо про ХІХ століття.
Історія наша розпочинається із Терещенківської вулиці, що розташувалася у центрі столиці. Її ще називають «музейною» через кількість розташованих на ній музеїв.
Вид на Університет св. Володимира з Терещенківської вулиці, 1870-ті
Своєю назвою ця вулиця завдячує відомому українському меценату Миколі Терещенку. Якраз про нього і поговоримо.
Микола Терещенко (1819–1903) — український підприємець та меценат.
Микола Терещенко мав чималі статки і головне питання, яке виникає: «А звідкіля воно взялося?». Його бізнесова кар’єра була стрімкою, адже там, де інші бачили труднощі, він бачив неймовірні можливості. Почавши з торгівлі сіллю, рибою та хлібом, він швидко розширив свою діяльність, залучивши до справи усіх: братів, друзів, знайомих і просто найманих працівників. Під час Кримської війни Терещенко вдало організував постачання провіанту для армії, що дало значний прибуток і дозволило інвестувати у видобуток солі та будівництво першого цукрового заводу.
Кримська війна (1853–1856) — війна між Російською імперією та союзом Османської імперії, Франції, Великої Британії та Сардинського королівства за панування на Балканах і Близькому Сході, в якій Російська імперія зазнала поразки.
Скасування кріпацтва у 1861 році стало для нього ще однією можливістю — він скуповував у збанкрутілих поміщиків, які не вміли пристосуватися до нових економічних умов,підприємства, млини та землі, поступово створюючи цукрову імперію. До 1870 року Терещенко вже володів понад десятьма заводами, які забезпечували цукром не лише Російську імперію, а й Європу та Азію. Його бізнесова діяльність включала також винокурні, лісопереробку, текстиль та залізничне будівництво.
Цукроварня Терещенків на Сумщині, поч. ХХ ст.
Він не тільки розширював виробництво, а й запроваджував новаторські соціальні ініціативи: 8-годинний робочий день, три змінні бригади, безперервний виробничий цикл, пенсійний фонд для робітників. Завдяки цьому він здобув повагу громади та став визначною постаттю свого часу.
1870 року він оселився в Києві і з того часу став активно долучатися до творення київського культурного простору. Перш за все його увагу привернула освіта. Далі можу пофантазувати… Він такий: «Окей, потрібно щось робити з тим, що доступ до якісної освіти мають лише багатії». І кидає 40 тисяч рублів на ремонт Першої Олександрівської чоловічої гімназії (нині «Жовтий корпус» Київського університету). Але цього йому мало, тому він щорічно платить за навчання щонайменше десятьох учнів, які самі б на це не фінансово не стягнулися.
Перша Олександрівська чоловіча гімназія (1852, архітектор Олександр Беретті), поч. ХХ ст.
Потім каже: «Гімназія — добре, але зупинятися ще не час!». Тож він продовжив розвивати освітню галузь: профінансував будівництво міського училища на 300 учнів, відкрив училище для сліпих та Маріїнський дитячий притулок.
Зразкове парафіяльне училище ім. М. Терещенка (1907, архітектори Павло Альошин, Павло Голландський, Федір Альошин), сучасний вигляд
Садиба Київського відділення попечительства імператриці Марії Олександрівни про сліпих (1883, архітектор Микола Максимович), cучасний вигляд
Маріїнський дитячий притулок (1881, архітектор Володимир Ніколаєв), сучасний вигляд. Джерело: Звід пам’яток історії та культури
Внесок Миколи Терещенка в освітню галузь Києва є визначним і багатогранним. Він не лише фінансував будівництво навчальних закладів, а й активно опікувався їхнім розвитком, забезпечуючи якісні умови для навчання молоді. Завдяки його меценатству в Києві з’явилися гімназії, училища та спеціалізовані навчальні заклади, які значно розширили можливості здобуття освіти для різних верств населення, зокрема соціально незахищених.
Терещенко підтримував розвиток професійної та художньої освіти, інвестуючи у Київський художньо-промисловий і науковий музей, а також долучившись до створення Київського політехнічного інституту, що став одним із провідних технічних закладів України. Його внесок у фінансування Володимирського собору та Троїцького народного будинку також сприяв розвитку не лише освітнього, а й культурного простору Києва.
Київський художньо-промисловий та науковий музей (1899, архітектор Владислав Городецький), 1900
Київський політехнічний інститут Імператора Олександра II (1898, архітектори Володимир Лиховодов, Олександр Кобелєв та Ієронім Кітнер), сучасний вигляд. Джерело: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Володимирський собор, (1882, архітектори Володимир Ніколаєв, Олександр Беретті та Рудольф Бернгард), сучасний вигляд
Троїцький народний дім, (1902, архітектор Геннадій Антоновський). Нині — Київський національний академічний театр оперети
Одним із ключових напрямів його діяльності була медицина. Завдяки його підтримці громада сестер милосердя Товариства Червоного Хреста отримала фінансування на купівлю садиби та будівництво приміщень для проживання сестер і прийому хворих. Сьогодні цей історичний осередок розташований на вулиці Саксаганського.
Садиба Маріїнської громади Червоного Хреста (1913, архітектор Валеріян Риков), сучасний вигляд
Але це ще не все. Київ стрімко розвивався, і потреба у нових медичних закладах лише зростала. Терещенко сказав: «Окей, беру на себе». Так у Києві з’явився ще один корпус лікарні на перехресті вулиць Хоривої та Волоської. А тепер увага: він не просто будував лікарні — він зробив так, щоб лікування отримували й ті, хто раніше про це навіть мріяти не міг. Так в місті з’явилась Київська безоплатна лікарнядля незаможних.
Київська безоплатна лікарня для чорноробів і незаможних людей, (1894, архітектор Володимир Ніколаєв), поч. ХХ ст. Джерело: Онлайн-медіа «Вечірній Київ»
Всім хто там отримував лікування, фінансова допомога надавалася і на період відновлення. Так, вони отримували гроші не лише на лікування, а й на життя після випискиз лікарні до повного одужання! Сьогодні ця лікарня відома як Охматдит. Тобто кожен, хто колись там лікувався, може подумки сказати «дякую» Терещенку.
Корпус Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит», сучасний вигляд
Якщо вам здається, що на цьому його винахідливість вичерпалася, то ні. На початку XX століття він вирішив, що Київ і Житомир мають бути ближчими один до одного. Але не в сенсі «давайте перевеземо Житомир ближче», а в сенсі «запускаємо автобусне сполучення!». На жаль, повністю реалізувати цю ідею тоді не вдалося, але спроба була більш ніж гідною.
А ще Терещенко був колекціонером, але не тим, що збирає магнітики на холодильник, а серйозним поціновувачем мистецтва. Його колекція, зібрана разом із братом Федором, стала основою чотирьох київських музеїв. Серед них — музей Тараса Шевченка, «Київська картинна галерея» та музей західноєвропейського мистецтва, які досі розміщені в колишніх маєтках родини Терещенків.
Меблі з колекції родини Терещенків на виставці Національного музею історії України, 2023. Джерело: Онлайн-медіа «ТиКиїв»
Микола Терещенко — постать, яка не просто залишила слід в історії Києва, а й фактично сформувала значну частину його культурного, освітнього та архітектурного простору. Його історія — це не лише про стрімкий бізнес-успіх, а й про глибоке розуміння соціальної відповідальності.
Отже, наша подорож історією багатокультурного Києва добігла кінця, але його спадщина залишається з нами. Ми дізнались, що українське суспільство формувалося завдяки внеску представників різних народів. Вони не лише мешкали тут, а й творили, розбудовували місто, впливали на культуру, економіку та освіту.
Лазар Бродський збагатив Київ своїми бізнес-ініціативами і став меценатом, який дбав про здоров’я, освіту та культуру містян. Іван Фундуклей показав, як можна поєднати турботу про благоустрій міста з розвитком освіти та науки. Отто Ейхельман обрав Україну своєю батьківщиною та віддав їй знання і талант. Його життя — це приклад того, як можна поєднати наукову діяльність з активною громадянською позицією та боротьбою за національні ідеали.Микола Терещенко також не обмежувався лише бізнесом, а й активно інвестував у майбутнє містай усієї України. Його меценатська діяльність охоплювала дуже різні сфери: від освіти та медицини до культури та мистецтва.
Який головний урок варто винести з цих історій? Україна завжди була відкритим простором, де різні культури не просто співіснували, а взаємозбагачували одна одну. Київ і сьогодні залишається містом багатьох культур, і наше завдання – не забувати про цю спадщину та примножувати її. Бо «свої» — це не лише ті, хто народився тут, а й ті, хто докладає зусиль, щоб Україна ставала кращою.