Українські модниці: тренди кінця ХІХ - початку ХХ століття
Сьогодні мода дає змогу жінкам експериментувати: штани чи сукні, кросівки чи підбори — кожна обирає те, що відповідає її характеру та ритму життя. Натхнення для образів можна знайти всюди: від світових подіумів до стрічки інстаграму або тіктоку, де блогери показують, як поєднувати зручність і тренди на щодень.
Але так було не завжди. У різні часи уявлення про красу жіночого одягу змінювалися, і зручність не завжди була серед головних критеріїв. Ще двісті років тому гардероб європейських аристократок та заможних міщанок складався з корсетів, довгих спідниць і важких суконь — саме такий одяг вважався модним. Однак незмінним залишається те, що жінки в усі часи хотіли виглядати стильно й гарно.
У першій частині цієї лекції йшлося про чоловічу моду ХІХ — початку ХХ століття: про те, як вона відображала суспільні зміни, трансформувалася під впливом нових реалій і врешті стала основою сучасного класичного стилю. У цій частині поговоримо про жіночу моду того ж періоду: її особливий шлях до емансипованості, свободи руху та нових уявлень про красу.
Від революційних шароварів Амелії Блумер до практичних костюмів Коко Шанель — жіночий одяг змінювався не лише з міркувань стилю, а й ставав інструментом у боротьбі за права.
Амелія Блумер (1818–1894) — американська феміністка, редакторка та видавниця газети про жіночі права, реформаторка жіночої моди.
Коко Шанель (1883–1971) — французька кутюр’є, дизайнерка, підприємиця, реформаторка моди.
Як жінки відмовилися від корсетів? У який спосіб українки поєднували європейську моду з національними традиціями? І чому велосипед допоміг жіночим штанам стати нормою? Про все це — у нашій лекції.
У XIX столітті жіноча мода змінювалася повільніше, ніж чоловіча. Якщо чоловічий костюм адаптувався до нових умов життя, ставав більш практичним і зручним, то одяг для жінок продовжував відповідати традиційним уявленням про їхню роль у суспільстві.
Західноєвропейський жіночий одяг, сер. ХІХ ст.
На ту пору вони не брали активної участі в громадському житті — їхня самореалізація обмежувалася здебільшого приватною сферою. Одяг дівчини чи жінки тривалий час залишався маркером статусу її батька або чоловіка, тому питання зручності часто поступалося місцем пишності та вигадливій вишуканості.
Період Великої французької революції ненадовго порушив усталений порядок. Разом із боротьбою за свободу та рівність жінки почали запозичувати окремі елементи чоловічого одягу. У моду ввійшли костюми, що складалися з довгої спідниці та короткого жакета карако, який нагадував чоловічий фрак.
Жіночий піджак в стилі карако, кін. XVIII ст.
Деякі жінки навіть носили зброю, стригли волосся і прикрашали себе триколірними кокардами — символами революції.
Однак ці зміни виявилися нетривалими. Після завершення революції влада заборонила політичні об’єднання жінок, обмежила їхню присутність у громадському житті й повернула старі норми. Жіночий одяг і надалі залишався показником соціального статусу родини.
Західноєвропейський жіночий одяг, сер. ХІХ ст.
Паризька сукня. Британський журнал мод «Lady’s Magazine», 1801
Вечірня сукня дизайну Міс Пірпойнт. Британський журнал мод «Lady’s Magazine», 1828
Мереживо, рюші, корсети, банти, вигадливі капелюшки, глибокі декольте й коштовні прикраси — усе це було серед улюблених елементів модного гардероба.
Представниці аристократії та заможні міщанки Галичини стежили за європейськими трендами й отримували журнали з Австрії, Франції та Великої Британії.
Алоїзій Рейхан. Портрет Гелени Матцель, 1847
На вулицях Львова чи Перемишля можна було зустріти панянок, вбраних у сукні з дорогого атласу або шовку, в ультрамодних натоді барвистих шалях східного походження, що прикрашали плечі, і в довгих рукавичках.
Попри те, що більшість жінок у Європі дотримувалися усталених канонів жіночої моди, знаходилися й ті, хто намагався кинути виклик традиції. Однією з найвідоміших модних бунтарок XIX століття була французька письменниця Жорж Санд.
Жорж Санд (1804–1876) — французька новелістка, мемуаристка, одна з перших феміністок.
Вона першою відкрито порушила питання свободи й комфорту для жінок. Ще в юності, збираючись на полювання, майбутня авторка вдягла чоловічий костюм і зрозуміла, наскільки це зручно.
Жорж Санд у чоловічому костюмі
Після переїзду до Парижа чоловічий одяг став для Жорж Санд не лише елементом комфорту, а й проявом свободи. У вільному сірому рединготі, капелюсі й чоботах вона гуляла містом. На ту пору жінки не могли ходити вулицями самі — це вважалося непристойним. Але в чоловічому вбранні Жорж Санд отримала можливість пересуватися Парижем без супроводу, спостерігати за життям міста й почуватися впевнено. Це стало своєрідним маніфестом: жінка може обирати, як їй жити, що носити й ким бути.
У середині XIX століття боротьба за жіночі права набирала сили, і зміни в одязі відображали ці суспільні процеси. Розвиток фабрик та зростання кількості жінок у робітничих професіях, поява клеркинь, продавчинь, стенографісток, а також активні дискусії про освіту й виборчі права — усе це спонукало до переосмислення гардероба.
Жінка на фабриці, кін. ХІХ ст.
Американська активістка й письменниця Амелія Блумер однією з перших запропонувала альтернативу масивним та доволі незручним сукням.
Амелія Блумер (1818–1894) — американська феміністка, редакторка та видавниця газети про жіночі права, реформаторка жіночої моди.
Блумери (костюм Блумер) — жіночий костюм, що складався з короткої та доволі широкої спідниці з панталонами.
Вона популяризувала костюм із широких штанів-шароварів, на які одягалася спідниця до колін. Це було зручно, практично й сміливо для свого часу. Однак суспільство сприйняло цю ідею неоднозначно: у газетах з’явилися критичні публікації, які негативно позначилися на репутації авторки. Оскільки обговорення нового одягу затьмарювало її письменницьку діяльність, Блумер вирішила припинити активне просування нового стилю.
Проте зміни в суспільстві були неминучими. Наприкінці ХІХ століття в Європі та Америці велосипед став справжнім хітом. Його поява відкрила для жінок новий рівень свободи пересування, але довгі спідниці робили поїздки небезпечними: тканина заплутувалася в колесах, педалях і ланцюгах.
Жіночий одяг для поїздок на велосипеді, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Так повернулися шаровари Блумер, тепер уже під назвою блумерси. Жінки обирали їх не завжди з міркувань стилю, а передусім через практичність і безпеку.
Хоч у повсякденному житті одяг жінок ставав дедалі зручнішим, висока мода й далі диктувала інші стандарти. На початку ХХ століття в Європі панував модерн — стиль, що прагнув виразності, вигнутих форм і мистецької естетики навіть у звичних речах. Вбрання цієї доби вражало плавними лініями й розкішним оздобленням.
Це відобразилося і на жіночому силуеті, який нагадував латинську літеру S: вигин у спині, випнута грудна клітка, плоский живіт та об’ємні стегна.
Західноєвропейський жіночий одяг, поч. ХХ ст.
Такий ефект досягали за допомогою жорсткого корсета і турнюра — спеціальної конструкції позаду, що створювала пишні форми. Її виготовляли з різних матеріалів — від м’яких подушок до плетених основ, схожих на кошики.
Турнюр — популярний у Європі 1870–1890-х рр. елемент жіночого вбрання, який розміщували під сукнею позаду, нижче талії, щоб надати силуету пишності.
Якщо говорити про українських модниць початку XX століття, то справжньою іконою стилю була оперна діва Соломія Крушельницька.
Соломія Крушельницька (1872–1952) — українська оперна співачка, яка виступала на кращих оперних сценах світу. У її репертуарі були 63 оперні партії.
Вона підкорила сцени від Італії до Аргентини, завжди залишаючись у тренді. На її фотографіях — вишукані капелюшки з вуалями, мереживні сукні, елегантні блузи з широкими рукавами та корсети. Львівська художниця Олена Кульчицька теж активно пропагувала тогочасну моду.
Олена Кульчицька (1877–1967) — українська художниця з універсальними художніми здібностями в живописі, графіці, сакральному живописі, килимарстві.
Її трендові луки вирізнялися ефектними капелюшками, корсетами і широкими поясами, а також прихильністю до образів із закритою шиєю.
Українські міщанки також дотримувались європейських модних трендів. Київ, Львів, Харків та Одеса стали яскравими осередками стилю, де мешканці навіть у повсякденному житті намагалися бути на хвилі останніх тенденцій.
Наприкінці XIX — на початку XX століття для представниць української інтелігенції прагнення одягатися відповідно до європейської моди було справжнім викликом. Вони мали навчитися поєднувати сучасні тренди з бажанням підкреслювати національну ідентичність, використовуючи елементи традиційного вбрання.
На початку XX століття українські жінки дедалі сміливіше експериментували зі стилем. Однією з тих, кому це вдавалося блискуче, була Ольга Косач-Драгоманова, більш відома як Олена Пчілка.
Олена Пчілка (Ольга Косач, 1849–1930) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, феміністка.
Вона залишалася прикладом елегантності протягом усього життя. На фотографіях 1860–1870-х років юна Ольга зображена в розкішних сукнях із шовку-муару, атласу, прикрашених мереживом, бахромою, оксамитовими бантами та драпіруванням.
Олена Пчілка в юності, 2-а пол. ХІХ ст.
Її образ доповнювали стильні аксесуари: сережки, брошки, чокери, а також завжди бездоганно укладене волосся.
Олена Пчілка, 1880-ті.
З роками одяг Олени Пчілки ставав стриманішим, але не втрачав елегантності. Вона носила блузи та сукні з високими комірами-стійками, а також популярні тоді сукні силуету «амфора» — з граційним драпіруванням навколо фігури.
Олена Пчілка, кін. ХІХ ст.
Але вдома віддавала перевагу комфорту: жодних корсетів! На щодень вона обирала простий, зручний одяг, а інколи навіть приймала гостей у легких світлих костюмах, які вважалися тоді вбранням суто для сніданку.
Олена Пчілка (праворуч) та Леся Українка (ліворуч) серед знайомих. Зелений Гай, 1900-ті
Олена Пчілка не просто наслідувала модні тренди — вона їх створювала і водночас популяризувала українське народне вбрання, досліджувала фольклор, а у 1876 році видала книжку «Український народний орнамент».
Олена Пчілка в народному вбранні, 2-а пол. ХІХ ст.
Її донька Леся Українка також свідомо відмовлялася від корсета.
Леся Українка (1871–1913) — українська поетка, письменниця, перекладачка, культурна діячка, донька Олени Пчілки.
І це було не просто питання зручності — на початку ХХ століття активістки жіночого руху знову кидали виклик соціальним нормам. Жінки почали носити легші, трохи коротші спідниці або й зовсім відмовлялися від тісних корсетів. Йшлося не лише про комфорт, а й про суспільні зміни — стриманий, практичний костюм ставав символом нової ролі жінок у суспільстві. Такий стиль обирала не тільки Леся Українка, а й інші відомі діячки того часу — Ольга Кобилянська, Христина Алчевська, Марія Заньковецька. Їхній гардероб відображав не просто модні впливи, а нове бачення жіночої свободи й самостійності.
Ольга Кобилянська (1863–1942) — українська письменниця-модерністка, перекладачка, феміністка, близька подруга Лесі Українки.
Христина Алчевська (1882–1931) — українська активістка, меценатка, реформаторка освіти.
Марія Заньковецька (1854–1934) — українська акторка, зірка театральних труп театру корифеїв.
Перша світова війна докорінно змінила моду. Жінки, які раніше носили пишні сукні та корсети, змушені були адаптувати свій гардероб до нових реалій: вони працювали в госпіталях, на заводах, у сфері транспорту, виконуючи роботу, яка раніше вважалася суто чоловічою. Одяг мав бути зручним, практичним і не обмежувати рухів.
Жінки в Першій світовій війні
Довгі сукні помітно вкоротили, крій став простішим, а застібки перенесли наперед, щоб жінки могли одягатися самостійно, без допомоги служниць.
Журнал мод поч. ХХ ст., Велика Британія
Популярними стали костюми з жакетами й широкими спідницями, трикотажні речі, зручні кардигани та джемпери.
Жінки на параді в Нью-Йорку, 1916
Родина на природі, бл. 1915
Багато хто навіть перешивав військові шинелі на пальта чи сукні — для цього видавали спеціальні брошури з інструкціями.
Після війни корсети вже остаточно втратили популярність — жінки дедалі частіше обирали зручність і практичність.
Західноєвропейський жіночий костюм, 1-а пол. 1920-х
По-перше, метал для їхнього виробництва спрямували на потреби армії (за підрахунками, відмова американок від корсетів дала змогу зекономити 28 тисяч тонн сталі — цього достатньо для будівництва двох лінкорів!). По-друге, жінки дедалі більше цінували комфорт. Уже в 1914 році американка Мері Фелпс Джейкобс запатентувала м’який бюстгальтер — доступну альтернативу корсету, яку можна було зробити самостійно.
Мері Фелпс Джейкоб (1891–1970) — американська письменниця, підприємиця, меценатка, винахідниця першого сучасного бюстгальтера.
Під час війни криза вплинула й на фешн-індустрію: багато європейських модних будинків були змушені припинити роботу або перенести свою діяльність до США. Натомість на перший план вийшли дизайнери, які створювали простий, практичний одяг. Тоді й заявила про себе Коко Шанель, яка зробила комфорт новим стандартом вишуканості.
Коко Шанель (1883–1971) — французька кутюр’є, дизайнерка, підприємиця, реформаторка моди.
Вона стала революціонеркою в моді, зруйнувавши стереотип про те, що жінкам не личить носити чоловічий одяг. Дизайнерка популяризувала штани, піджаки, прямі джемпери та костюми з трикотажу, надихаючись чоловічим спортивним стилем.
Коко Шанель у брюках, 1928
Її вовняний костюм із джерсі, створений у 1920-х, вважається еталоном невимушеної елегантності.
Вовняний костюм з піджаком, 1950-ті
Її ідеї змінили моду назавжди — одяг став зручним, практичним і водночас стильним. Тепер жінки могли виглядати вишукано без жорстких корсетів, важких суконь і масивних прикрас.
Однією з тих, хто сміливо втілював ці модні віяння, була Магдалина Сливка — муза, а згодом і дружина відомого закарпатського художника Адальберта Ерделі.
Магдалина Ерделі (Сливка) (1916–2004) — дружина та муза Альберта Ерделі, українського художника, засновника закарпатської школи живопису.
Магдалина Сливка, 1932
Вона носила чоловічий костюм-трійку і метелика, мала коротку стрижку та любила трикотажні речі. Її стиль — ще один доказ того, що жіноча мода вийшла за межі традицій і стала простором свободи та самовираження.
Коко Шанель зробила моду зручною, а Соня Делоне — перетворила її на мистецтво.
Соня Делоне (1885–1979) — українсько-французька художниця-авангардистка й дизайнерка, перша
Ця всесвітньо відома одеситка єврейського походження сміливо експериментувала з кольорами, створюючи одяг, що нагадував живопис. У 1918 році вона відкрила в Мадриді бутик Casa Sonia, а вже за два роки підкорила Париж, де її яскраві геометричні візерунки стали справжнім хітом.
Соня Делоне. «Електричні призми», 1914
Делоне одягала зірок кіно, а журнал Vogue присвятив їй обкладинку.
Обкладинка журналу Vogue з дизайном Соні Делоне, січень 1925
У модних колах того часу казали: «Носити Коко Шанель — це мода, а носити Соню Делоне — це маніфест».
У 1920-х жіноча мода остаточно втратила зв’язок із попереднім століттям: короткі спідниці, відмова від корсетів, запозичення елементів чоловічого гардеробу. Це була не просто зміна в одязі, а вияв нової свободи руху, яка дала змогу жінкам бути активнішими в повсякденному житті.
Емансипація, стрімкий розвиток спорту та залучення до професійної діяльності впливали на формування модних тенденцій. Водночас жінки могли залишатися привабливими та яскравими у відповідних ситуаціях. У їхньому арсеналі були насичені кольори, розкішні драпірування, коштовні аксесуари та декоративні елементи — перлини, пір’я і бахрома.
А найцікавіше — ця трансформація триває. Те, що колись здавалося викликом, сьогодні стало звичним: штани, кросівки, спортивний одяг, яскраві принти, мікс стилів. Сучасні тенденції практично не мають меж. Історія жіночого одягу переконує нас: мода — це не просто речі, які ми носимо, а спосіб самовираження, демонстрації переконань і права на вибір.