Українські модники: еволюція чоловічого стилю від козаків до народників

Чи бувало таке, що ви прокидаєтеся зранку і стоїте перед дзеркалом, вирішуючи, що вдягнути? Звичайна ситуація, правда? Але вибір вбрання не завжди був справою смаку. Кожен елемент вашого гардероба має символічне значення, яке формувалося тривалий час. Але чи замислювалися ви, що кожен елемент вашого гардероба має свою історію? 

 

Колись чоловіки носили короткі штанці з білими панчохами, потім перейшли до класичних костюмів. 

 

Помпео Батоні. Портрет Кирила Розумовського, 1766 

 

Західноєвропейські чоловічі костюми, 1870-ті

 

Жан-Батіст Сантерр. Портрет герцога Філіпа ІІ Орлеанського, 1710-ті

 

Модні в попередні епохи пишні перуки теж зникли, а вузькі жіночі корсети поступилися місцем зручному одягу. Проте це не просто зміна трендів — це зміна поглядів на статус, суспільні норми й навіть свободу.

 

Модний одяг — це не лише актуальні фасони та кольори. Мода завжди відбиває час, його культуру та структуру суспільства. Адже одяг — це спосіб розповісти про себе до того, як скажете перше слово. Він часто був символом статусу, виявом протесту, а інколи й справжнім маніфестом. Одягаючи ті чи інші речі, людина демонструвала належність до еліти або, навпаки, кидала виклик усталеним правилам і розширювала свою свободу. Тож наступного разу, коли стоятимете перед дзеркалом, згадайте: ви вибираєте не тільки одяг, ви також вибираєте спосіб самопрезентації, виявляєте власну унікальність в контексті великого культурного процесу. Сьогодні ж поговоримо про те, як люди проявляли себе за допомогою одягу століття тому. 

 

Перенесімося в минуле і погляньмо, як змінювалась чоловіча і жіноча мода протягом останніх 300 років. Спершу прогуляємося королівськими палацами Франції XVIII століття. Потім зазирнемо в Козацьку Україну XVIII століття, а потім до українських міст початку ХІХ – початку ХХ століття, де одяг ставав частиною національної ідентичності. Чому розпочинаємо нашу подорож саме з Франції? Усе просто! Саме ця країна в ті часи була законодавицею моди для всієї Європи. З її королівських палаців нові тенденції поширювалися на весь континент, перетворюючись на стандарти елегантності, розкоші й престижу. У першій частині лекції ми зосередимося на чоловічій моді. Дізнаємося про те, як вона відбивала суспільні зміни, трансформувалася під впливом нових реалій і як зрештою зʼявився класичний стиль. У другій частині лекції поговоримо про жіночу моду — її довший і складніший шлях до свободи та власних правил. Сподіваюся, я надихну вас. І, можливо, одного дня саме ви створите стильний тренд, який стане історією.

 

Тож вирушаємо в нашу модну подорож! Уявіть, що ми опинилися у XVIII столітті та крокуємо блискучою мармуровою підлогою Версальського палацу. 

 

Дзеркальна зала Версальського палацу, сучасний вигляд 

 

Навколо — сяйво кришталевих люстр, переливи шовку, парчі й оксамиту, а найголовніше — розкішно вбрані гості — французька аристократія. Кожний і кожна виглядає так, ніби це не люди, а живі витвори мистецтва.

 

Ось повз нас проходить чоловік у небесно-блакитному каптані, вишитому золотом, поправляє білу перуку, а з-під рукавів його жилета виглядають мереживні манжети. 

 

Чоловічий костюм кін. XVIII ст., Франція

 

Поруч із ним — інший чоловік, у бордовому каптані, з масивною пряжкою на туфлях. Вони жваво жестикулюють і обмінюються жартами. 

 

Чоловічий костюм кін. XVIII ст. на гравюрі Ніколя Дюпена, Франція

 

Дами в розкішних сукнях і корсетах, які так щільно затягнуті, що здається, ніби вони ледь дихають. 

 

Жіночий костюм кін. XVIII ст., Франція

 

Капелюшки, пірʼя, муфти й крихітні туфлі на підборах — без цього неможливо уявити їхній стиль. Усі ці яскраві наряди створюють живий театр у Версалі, де кожен образ говорить про статус і смак. 

 

Жан Франсуа де Труа. «Зізнання в коханні», 1731

 

Але чи тільки при європейських дворах носили стильні речі? Авжеж, ні! Поки у Версалі чоловіки хизуються золотою вишивкою на каптанах, а дами — височенними перуками, зазирнімо в козацьку Україну XVIII століття. 

 

Гетьманська еліта теж зналася на модних трендах і вдало адаптувала їх на свій  смак. Козацька старшина уважно стежила за тим, що носять у сусідніх країнах, адже мала з ними тісні звʼязки: політичні, інтелектуальні, торгівельні. Так поступово сформувався унікальний стиль козацької аристократії, за яким одразу можна було впізнати заможних і впливових людей. Ось перед нами переяславський полковник Семен Сулима. Його квітчастий жупан, обшитий золотими позументами, має розкішний вигляд, хоч і важить чимало. На правій руці виблискує масивний золотий перстень — знак багатства і статусу.

 

 

Семен Сулима (1704–1766) — переяславський полковник, державний та військовий діяч Гетьманщини.

Козацька старшина віддавала перевагу якісним пишним тканинам — шовку, атласу, оксамиту. Її представники  надихалися стилем сусідніх європейських країн і водночас цінували східну розкіш. Тому замовляли тканини не лише у Франції чи Італії, а й купували дорогі матеріали з Азії, часто розшиті золотими та срібними нитками.

 

Українська козацька старшина XVIII ст. 

 

Козацький одяг прикрашали кольорові шнурки, мідні, срібні або навіть золоті ґудзики, що надавали йому аристократичного шарму. У холодну пору гетьманська еліта загорталася в шуби з хутра лисиці, вовка чи рисі, підбиті оксамитом або сукном. Такі шуби вважалися елементом розкоші і серед європейських, і серед східних знатних родів. Завершальний штрих — вишукані рукавиці, вишиті золотом і сріблом, що підкреслювали статус власника. Неповторний образ, чи не так?

 

Портрет невідомого в червоній шубі, поч. XVII ст.

 

Як бачимо, українській еліті вдалося винайти унікальний стиль: майстерно поєднати європейську витонченість зі східною пишністю, створивши впізнаваний та розкішний образ, що вирізняв її серед аристократії тогочасного світу.

 

У XIX столітті розкішна палацова мода поступово втрачає актуальність, адже більше не відповідає вимогам нової епохи. З цього моменту чоловіча і жіноча мода розвиваються несинхронно. Чому так відбувається? У XIX столітті ритм життя стрімко змінюється: міста зростають, розширюється сфера адміністративної та фінансової діяльності, з’являється громадський транспорт. Чоловіки мають ходити на роботу, тому одяг для них швидко адаптують до нових реалій: тепер він має бути зручним, практичним і відповідати діловому стилю. Поступово речі стають інструментом професійної самопрезентації.

 

Натомість жіноча мода ще довгий час залишається консервативною. Жіноче вбрання і далі демонструє статус родини, соціальний рівень і відповідність нормам. Лише наприкінці XIX століття разом з емансипаційним рухом жінки починають виборювати не лише нові ролі в суспільстві, а і свободу вибирати власний стиль, одягати те, що їм хочеться. Як вони змінювали моду й долали усталені правила — про це поговоримо в другій частині лекції. Буде цікаво!

 

А тепер повернемося до чоловічої моди. Як же вона пройшла шлях від яскравих каптанів до стриманих костюмів? Наприкінці XVIII століття в Лондоні зароджується дендизм — стиль, що кардинально змінив чоловічу моду. Головний модник того часу Джордж Браммел відмовився від розкішного вбрання із золотим гаптуванням — замість цього вибрав мінімалізм і стриману елегантність. 

 

 

Джордж Браммел (1778–1840) — денді, законодавець мод та вишуканих смаків великосвітської Англії.

Саме ця естетика стала основою ділового стилю та класичного чоловічого костюма. Сформований у ХІХ столітті, він досі залишається еталоном елегантності.

 

Західноєвропейський чоловічий костюм кін. ХІХ ст.

 

Хоча прихильники дендизму і запровадили нову естетику простоти, вони все ж не наважувалися повністю відійти від традиції. Головний символ аристократичного стилю — короткі штанці (кюлоти) з білими панчохами — усе ще залишався невіддільною частиною чоловічого гардероба.

 

Аж потім відбувається суспільний злам, який змінює все, — Французька революція. Уперше в історії мода перестає бути лише привілеєм еліти — тепер це маркер суспільних змін. Революціонери не просто запропонували новий стиль — вони зробили радикальний крок і перетворили одяг на політичний символ. Парижани відкинули аристократичні кюлоти з білими панчохами й вибрали довгі штани — символ простоти, рівності та нового порядку. Спочатку їх глузливо називають санкюлотами (тобто без кюлотів). Але саме цей вибір задав тренд, що зрештою сформує сучасний чоловічий костюм. Так у часи революції мода стала яскравим віддзеркаленням нових суспільних процесів.

 

Луї-Леопольд Буальї. «Санкюлот», 1792

 

На початку ХІХ століття чоловіча мода змінювалася дуже стрімко. Окрім Французької революції, як ми вже згадували, цьому сприяли розвиток міського транспорту, а також поява нових професій у сфері фінансів, торгівлі, адміністрування. Чоловіки дедалі більше часу проводили не на відкритому повітрі, а в офісах, банках, державних установах. Їм був потрібний не лише презентабельний, а й комфортний одяг, у якому можна було довго працювати за письмовим столом та вільно пересуватися містом у громадському транспорті. 

 

Довгі фраки, які раніше носили аристократи, були незручними для сидячої роботи. Їхні фалди м’ялися під час сидіння, тому поступово вони поступилися місцем коротшим піджакам. 

 

Чоловіки у фраках, 1830-ті

 

Фрак залишили для урочистих подій або прогулянок. У повсякденному житті його замінив сюртук, а згодом і костюм-трійка — піджак, жилет і штани з однієї тканини. 

 

Американський адвокат Ендрю Кертін (1815/17–1874) у сюртуку, 1850

 

Тоді ж у чоловічій моді остаточно закріпилися і довгі штани. Вони набули класичного вигляду: трохи завужені донизу, без зайвих деталей — ідеальні для динамічного міського життя.

 

Французький аристократ і промисловець Арман де Грамон (1879–1962) у костюмі, бл. 1910

 

А що ж сталося з кюлотами? Чи їх зовсім викинули з чоловічого гардероба? Насправді ні. На початку ХІХ століття короткі штанці з панчохами одягали на бали або урочисті прийоми, що проходили в просторих садибах, а також на прогулянки. Але в міських умовах, особливо в холодний сезон, носити їх було непрактично.Костюм-трійка став не просто модним трендом, а справжнім символом нової доби.

 

У XIX столітті суспільство переживало великі зміни: замість станових привілеїв дедалі більшого значення набували освіта, професія та соціальний статус. Походження людини більше не визначало те, які речі вона має право носити. Тепер одяг демонстрував належність до нового класового суспільства, де важливо було виглядати сучасно й професійно.

 

Це був також період універсалізації та глобалізації моди. Якщо раніше стиль відрізнявся залежно від країни чи навіть окремих соціальних груп, то в XIX столітті костюм став єдиним стандартом для всієї «освіченої Європи». 

 

Чи дійшла ця мода до нашої країни? Звісно! Україна була частиною європейського культурного простору, тож ці тенденції не оминули нашу інтелігенцію. Вона виглядала по-європейськи, але водночас прагнула транслювати національну самобутність. Одним із тих, хто чудово розумів значення зовнішнього вигляду, був Тарас Шевченко.

 

 

Тарас Шевченко (1814–1861) — український поет, прозаїк, художник, основоположник сучасної української літературної мови.

Якщо вам здається, що Кобзар завжди ходив у кожусі та смушевій шапці, нагадаю, що це лише один із його образів. Таке уявлення значною мірою сформували радянські пропагандисти, котрі намагалися показати його як простакуватого селянина, який не міг належати до когорти європейської інтелігенції. Однак якщо поглянути на фотографії чи автопортрети Шевченка, стає зрозуміло: у повсякденному житті він був справжнім чепуруном! 

 

Що побачимо, якщо заглянемо до його шафи?  Насамперед модні сюртуки з лацканами, прямі штани, краватки. Після закінчення Академії образотворчих мистецтв у Петербурзі Шевченко став популярним художником і добре заробляв. 

 

Тарас Шевченко у повсякденному вбранні 

 

Він міг дозволити собі найстильніші речі, шив костюм в ательє за власними ескізами, купував дороге взуття, носив циліндр. Одного разу придбав за гонорар єнотову шубу, іншого — гумовий плащ-макінтош, який у XIX столітті був справжнім трендом. 

 

Крім того, Шевченко був новатором. Він першим почав використовувати український традиційний одяг не просто як елемент гардероба, а як символ національної ідентичності. 

 

У другій половині XIX — на початку XX століття світ змінювався з карколомною швидкістю. Будівництво залізниць, розвиток фотографії та поява кіно прискорили поширення моди. Науково-технічний прогрес зробив виробництво тканин швидшим і доступнішим, зʼявилися нові стандарти якості одягу. Проте чоловіча мода цього періоду змінювалася не так радикально, як раніше. Довжина піджаків, ширина штанів і лацканів зазнавали модифікацій, але костюм-трійка залишався базовим елементом гардероба. 

 

Якби ми перенеслися в українське місто кінця XIX століття, прогулюючись вулицями, побачили б елегантних чоловіків у класичних костюмах.

 

Київ, поч. ХХ ст.

 

Ось вони, впевнені в собі й добре вбрані: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Михайло Старицький, Микола Лисенко. 

 

 

Володимир Антонович (1834–1908) — український історик, археолог, етнограф, співорганізатор Старої Громади. 

 

Михайло Драгоманов (1841–1895) — український громадський діяч, публіцист, історик, співорганізатор Старої Громади.

 

Михайло Старицький (1840–1904) — український письменник, поет, драматург, прозаїк, корифей українського театру.

 

Микола Лисенко (1842–1912) — український композитор, піаніст, хормейстер, фольклорист, музично-громадський діяч.

Їхні фотографії зберігають дух епохи: з одного боку, бачимо виваженість, стриманість, з іншого — бажання створити бездоганний образ. Але не лише відомі інтелігенти слідували модним тенденціям. Чиновники, клерки, підприємці та інші жителі міст так само вдягалися за європейськими трендами, адже акуратний зовнішній вигляд був частиною ділового етикету й важливим елементом соціального статусу. 

 

Чоловічий одяг українських містян, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

 

Ба більше, кожен чоловік намагався зробити свій образ індивідуальним: підбирав колір, аксесуари, робив акцент на тканині тощо. 

 

А ще чимало важив фасон піджака! Приталені моделі підкреслювали фігуру, вільніші додавали комфорту. Двобортний піджак створював солідний образ, однобортний — легкий і невимушений. Широкі чи вузькі лацкани, ґудзики, текстура тканини — усе це формувало й підкреслювало індивідуальний стиль. 

 

Українські міста дотримувалися загальноєвропейських трендів, а їхні жителі прагнули виглядати сучасно. І навіть через століття образ українського інтелігента тих часів залишається еталоном елегантності. Водночас деякі відомі українці знаходили ще сміливіший спосіб підкреслити власну неповторність, навіть у стриманих рамках європейського костюма. Здогадуйтеся, про кого мова? Іван Франко ще в XIX столітті поєднував вишиванку з класичним піджаком, перетворюючи традиційний одяг на частину сучасного стилю. Це був не просто вибір оригінального образу. У такий спосіб Франко показував світу свою національну ідентичність. Сьогодні багато хто наслідує стиль Івана Яковича. А вам до вподоби такий стиль? 

 

 

Іван Франко (1856–1916) — український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, перекладач, громадський і політичний діяч.

Сьогодні ми говорили про моду, але не лише про одяг, а й про зміни, суспільство, свободу, яка вона віддзеркалює. У XVIII столітті одяг був епатажним та підкреслював статус, у XIX — став практичнішим та комфортнішим на вимогу нового часу. Чоловічий костюм поступово набув універсальності, тоді як жіночий одяг усе ще відбивав усталені уявлення про роль жінки. Але й він почав змінюватися разом із суспільством. Як жінки змінювали моду та виборювали свободу вибору? Про це — у наступному відео! Не пропустіть!