Мапа своїх. Багчасарай. Частина 1

Привіт! Ми продовжуємо мандрівку Україною, щоб увиразнити «мапу своїх» — візерунок складних і плідних відносин українців з їхніми сусідами на наших теренах, внаслідок яких постали самобутні українські міста. Сьогодні наш курс — кримський! 

Кримські гори. Фото: Анатолій Ковальський. Джерело: Голос Криму. Культура

Крим. Які асоціації та спогади викликає у вас ця назва? Крим — це регіон України, в якому гармонійно поєдналися розлогі степи, лісисті гори та морське узбережжя. 

Кримське узбережжя. Фото: Тетяна Москаленко. Джерело: Голос Криму. Культура

Та крім мальовничої природи, Кримський півострів зачаровує ще й самобутністю культури його корінних мешканців. Протягом століть Крим був культурно-політичним і торгівельним осередком на перехресті різних цивілізацій — середземноморської, близькосхідної та центральноазійської. Розташування Криму на перетині культур вплинуло на етногенез, звичаї та спосіб життя його корінних народів — кримських татар, караїмів та кримчаків, а також тих національних спільнот, для яких південь сучасної України став новим домом. 

Карло Боссолі. «Керч», 1856

Унікальне поєднання культур і ландшафтів Криму вплинуло на появу самобутньої міської культури. Ви, певно, знаєте, що кожне місто має свій неповторний «характер». Його формують чимало чинників: природа, історична спадщина і культурні традиції мешканців. Та найважливішим компонентом у цій формулі є люди, чия праця і досвід тривалого співжиття робить кожне місто не просто відміткою на карті чи набором споруд, але й осередком соціальних та культурних відносин.

Карло Боссолі. «Багчасарай. Ханський палац», 1840–1842

Сьогодні наша розповідь присвячена Бахчисараю, або ж точніше Багчасараю — особливому місту, столиці могутньої держави династії кримських ханів Ґераїв XVI – кінця XVIII століть. Протягом майже трьохсот років місто було важливим осередком господарського, культурного, інтелектуального та політичного життя на півдні сучасної України. Як був влаштований простір Багчасарая? Чим жили його мешканці? Чому це місто унікальне? З’ясуймо разом! Запрошую вас на прогулянку знаковими місцями Багчасарая у часи його розквіту!

У перекладі з кримськотатарської мови Багчасарай (Bağçasaray) означає «Садовий палац» (іноді «Сад-палац»). Місто отримало свою назву на честь знаменитого палацу, зведеного у XVI столітті за правління хана Сагіба І Ґерая серед пишних садів у Салачицькій ущелині. 

Ханський палац у Багчасараї (поч. XVI ст., Алевіз Новий), сучасний вигляд

Тогочасні автори описували цю місцевість як рай з цілющими джерелами, фонтанами, мелодійним співом птахів, де правитель Кримського ханства царював з гідністю «царя Сулеймана», або ж Соломона. Можливо, Багчасарай і справді мав бути місцем, де хан відпочиває від державних справ, проте незабаром Багъчасарай став центром політичної влади Кримського ханства. Поруч із садовими павільйонами постав цілий палацовий комплекс з мечеттю, лазнею, житловими покоями, залами для урочистих засідань і аудієнцій. 

Літня альтанка палацу в Багчасараї, сучасний вигляд

А сам палац у Салачицькій ущелині дав життя великому столичному місту, яке в наступні кілька віків було осередком влади для ханів із династії Ґераїв, володарів Криму та Кипчацького степу.

У XV–XVIII століттях Кримське ханство було потужною державою, що впливала на долю сусідніх країн і народів. Важливо, що політичний центр Кримського ханства протягом усього часу існування цієї держави розташовувався на півдні сучасної України. Ханський палац (або ж Хан-Сарай) у Багчасараї досі вражає своєю довершеністю. Самим лише існуванням він нагадує про добу розквіту та політичної ваги Кримського ханства. Монументальний палацовий комплекс є втіленням складного устрою держави Ґераїв: кожна його кімната й приміщення мали свої функції та призначення. Це стосувалось і людей, які в ньому мешкали: від правителя та ханських родичів до численної команди посадовців, охоронців і слуг. Усі вони виконували чітко окреслені обов’язки, які полягали у веденні державних справ, зустрічі дипломатів, організації великого палацового господарства тощо.

Одним із найвідоміших символів палацу є Велика Ханська мечеть, або ж Біюк Хан-Джамі. 

Велика ханська мечеть (Біюк Хан Джамі), сучасний вигляд. Джерело: Інформаційний центр Кримських татар

Вона розташована біля головного двору хансараю й була однією з перших споруд палацу та міста загалом, зведених у XVI ст. за наказом хана Сагіба І Ґерая, прогресивного політика й талановитого державця. 

Сагіб І Ґерай (?–1551) — кримський хан, державний, політичний та військовий діяч Кримського ханства, 1532 р. переніс столицю в Багчасарай. 

Невипадково турецький мандрівник Евлія Челебі в XVII ст. називав цю споруду «Соборна мечеть Сагіба Ґерая-хана». Хоч будівля Великої ханської мечеті була оздоблена досить стримано, два її високих мінарети, з яких багато віків лунав азан — заклик на молитву, і донині є одним з найбільш впізнаваних візуальних образів ханського палацу.

Мінарети Великої ханської мечеті, сучасний вигляд

Південь сучасної України тривалий час був важливим осередком ісламської цивілізації, центром мусульманської освіти, права, самобутньої духовної та інтелектуальної культури. За століття побутування цієї релігії в Криму та Північному Причорномор’ї мусульманські обряди тісно поєдналися з національними звичаями кримських татар і стали гармонійною частиною побуту, традицій, соціального життя народу, водночас збагатившись тривалим досвідом співіснування з іншими етносами й конфесіями на півострові. 

Густав-Теодор Паулі. «Кримські татари і мулла», 1880-ті 

Ісламські традиції проявляються у багатьох рисах матеріальної та нематеріальної кримськотатарської культури — як історичних, так і сучасних. Це помітно в архітектурі, політичному устрої, інтелектуальній спадщині, традиційному костюмі, декоративному мистецтві, етикеті, звичаях, репрезентації ідентичності, традиції меценатства тощо. Саме тому в політичній культурі Кримського ханату соборна мечеть була одним з обов’язкових атрибутів столичності міста й, окрім духовної функції, слугувала також символом правителя.

Система управління Кримського ханату потребувала освічених людей на роль урядовців, дипломатів і писарів. Вони мали знати східні та європейські мови, а також володіти навичками управління господарством, збору податків, ведення діловодства й дипломатії. Головним джерелом кадрів для ханського палацу й управлінської системи держави були медресе — духовно-просвітницькі заклади, в яких вивчали філософію, каліграфію, ісламське право, богослов’я, арифметику й інші дисципліни. Хоча й дуже умовно, але в європейській освітній традиції їх можна порівняти з академіями чи університетами.

Кримськотатарська школа (медресе), 1910. Джерело: Ukraїner 

Одним з найвідоміших освітніх центрів Кримського ханату було «медресе Менґлі Ґерая», яке згодом отримало назву «Зинджирли-медресе». Його назва буквально перекладається як «Медресе з ланцюгом». Заклад був заснований 1501 року в Салачику й розташовувався неподалік ханського палацу. 

Зинджирли-медресе (1500), сучасний вигляд. Джерела: Інформаційний центр Кримських татар та «Крим.Реалії»

При цьому, Медресе навіть трохи старше самого Багчасарая. За легендою, перший камінь при будівництві медресе символічно заклав сам правитель — хан Менґлі І Ґерай. Палацові літописці приписують йому такий вислів: «Хто не поважає знання, той, хай би він був навіть хан чи падишах, не зможе створити нічого ґрунтовного, нічого довготривалого і рано чи пізно не уникне ганьби». За тогочасною традицією на вході до медресе повісили ланцюг, щоб кожен відвідувач, проходячи під ним, символічно вклонявся і вшановував у такий спосіб знання і науку. Медресе Менґлі Ґерая безперервно діяло як навчальний заклад майже пів тисячоліття. Закрили цей заклад лише у 1920-х роках вже за радянської влади.

Простір ханського палацу, як і споруд комплексу, також зазнавав змін протягом своєї історії. Кілька разів він частково перебудовувався. Зокрема, частина його оборонних споруд з’явились у першій половині XVII ст. як реакція на зростання загрози з півночі — від Московської держави. 

Північна брама і надбрамна вежа Ханського палацу (поч. XVII ст.), сучасний вигляд

А 1736 року ханський палац сильно постраждав після спустошливого походу російської армії на Крим, внаслідок якого у пожежі згоріли вкрай цінна палацова бібліотека та ханський архів. Подальша анексія Кримського ханату Російською імперією 1783 року призвела до того, що протягом ХІХ ст. багато споруд палацу опинилися на межі руйнування. Кілька ж проведених «реставрацій» (зокрема 1826 року) ще більше погіршили стан цієї архітектурної пам’ятки.

З 1917 року в приміщеннях колишнього ханського палацу почав діяти перший національний музей кримських татар — «Музей тюрко-татарської культури». Важлива роль у створенні музею та формуванні його колекцій належала відомому кримськотатарському художнику й досліднику Усеїну Боданінському. 

Джерело: «Крим.Реалії»

Усеїн Боданінський (1877–1938) — видатний кримськотатарський діяч культури, історик, художник-декоратор, засновник музею у Ханському палаці в Багчасараї. 

Деякий час цей музей містив чималу колекцію. Зібрання знакових артефактів у музеї — витворів мистецтва, предметів декору, рукописних книг, — було свідченням високого рівня розвитку ремесел та матеріальної культури доби Кримського ханства загалом. Через радянські репресії 1930-х років, жертвами яких стали також чимало діячів кримськотатарської культури (зокрема й фундатори Багчасарайського музею), палац вчергове пережив скрутні часи. Як стверджують дослідники історії Криму, після депортації кримських татар 1944 року радянська влада не лише хотіла перейменувати місто Багчасарай, але й демонтувати колишній ханський палац. Адже саме його існування нагадувало про спадщину ханської доби — автентичну культуру депортованого народу.

Рустем Емінов. «Поїзд смерті», 1997. Джерело: Український Інститут

Нині Багчасарайський палац залишається єдиним вцілілим зразком палацової архітектури ханської доби. На жаль, через російську окупацію Криму ця архітектурна пам’ятка знову потребує термінового захисту.

Колаж «Ханський палац до російської окупації і після». Джерело: Український Інститут

Наразі наша подорож Багчасараєм добігла кінця. Та ми продовжимо мандрівку цим прекрасним містом у наступній лекції, в якій поговоримо про культуру кримських містян XVI–XVIII століть.