Мапа своїх. Харків. Частина 2

Школа
02.10.2025
Автор — Гліб Капустін. Наукова консультантка — Людмила Посохова. Оповідач — Олексій Ананов
Останнє оновлення: 2025-10-03 10:19:33
Відео
Аудіо
Текст

Вітаю вас, шановне товариство! І запрошую продовжити розмову про те, як формувався культурний простір Харкова. У попередній частині ми занурилися в історію родини Алчевських, яка, без сумніву, залишила яскравий слід на мапі Харкова. Але, як ми говорили, Харків — це місто, де переплітаються долі різних народів, кожен із яких додав свою унікальну фарбу до його культурного полотна. А тепер вирушаємо досліджувати ще одну важливу сторінку нашої «Мапи своїх» — історію польської громади, яка зробила величезний внесок у розбудову Харкова. Готові дізнатися, як поляки перетворили це місто на архітектурну перлину? Тоді поїхали.

 

Харків від початку свого існування був містом можливостей і як магніт притягував багатьох талановитих людей. Польські архітектори не стали винятком: у ХІХ — на початку ХХ століття чимало з них опинилося в Харкові й доклалося до його розбудови. Робили вони це з розмахом: створювали плани розвитку міста, зводили мости, проєктували й споруджували все, що тільки могли — від малих будинків до великих заводів. Але про все по черзі.

 

Згідно з переписом, 1897 року в Харкові жило майже 4 тисячі поляків. Багато це чи мало? З одного боку, це лише приблизно 2% населення міста. Можливо, не так і багато, але зауважимо: це четверта за чисельністю національна група в Україні — після українців, росіян та євреїв.

 

Як же так сталося? Річ у тім, що після польських визвольних повстань 1830-го та 1863 років царська влада зробила все можливе, щоби поляки не мали змоги здобути якісну освіту на території центральних регіонів України. Тож вони їхали до Харкова, адже там був один із найкращих університетів імперії. Харківський університет став важливим центром життя польської громади в місті. 

 

Харківський університет (1805, архітектор Адреян Захаров), поч. ХХ ст.

 

До речі, першим опікуном Харківського навчального округу був поляк Северин Потоцький. А ще тут викладали відомі польські професори, наприклад Олександр Міцкевич (брат поета Адама Міцкевича). Тому цілком логічно, що харківські поляки вважали  Харківський університет певною мірою «своїм».

 

Звісно, не всі поляки були студентами чи професорами. Хтось служив у війську, хтось керував підприємством, лікував людей або прокладав інженерні мережі. Коли польська громада Харкова збільшилася і зміцніла, , вона починала змінювати місто відповідно до своїх потреб. Це природний процес, так стається в усіх містах з усіма громадами. Поляки будують костели, засновують благодійні товариства, відкривають школи, а ще створюють власний аматорський театр «Блакитне око». Бо культура — це не просто книги й вистави. Це спосіб сказати: «Ми є».

 

Проте будьмо відвертими: польська громада не прагнула зробити з Харкова копію Варшави чи Кракова. Її найактивніші діячі створювали новий мультикультурний міський простір. Тепер час поговорити про цих творців. Болеслав Михаловський, Здислав Харманський, Олександр Ржепішевський... Ці імена, можливо, не так часто звучать на вулицях Харкова, але їхні творіння харківʼяни й харківʼянки бачать мало не щодня. Будинки, театри, банки — усе це результат таланту та кропіткої праці польських архітекторів.

 

Розпочнемо з Болеслава Михаловського. Він дійсно був надзвичайною людиною. 

 

Джерело: Culture.pl

 

Болеслав Михаловський (1830–1909) — харківський інженер-архітектор польського походження. 

Розробити генеральний план міста? Без питань! Пан Болеслав охоче долучається до створення цього документа. Це масштабна робота, оскільки саме генплан визначав стратегію розвитку міста на найближчі десятиліття. Далі ще цікавіше! 

 

Завдяки польському архітектору Харків суттєво змінився. Михаловський реконструював Театр імені Т. Г. Шевченка, звів будинок Ради зʼїзду гірничопромисловців (тепер — Харківський радіотехнічний коледж),цукерковий магазин Жоржа Бормана. 

 

Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка (1883, реконструкція Болеслава Михаловського), 2012

 

Харківський радіотехнічний коледж (1906, архітектор Болеслав Михаловський), 2010

 

Кондитерський магазин «Ведмедик» (1900, архітектор Болеслав Михаловський), 2008

 

А ще — костел Успіння Пресвятої Діви Марії і навіть будівлю паротягобудівного заводу! Уявляєте масштаб? Професорка Любов Жванко розповідає, що в Харкові збережено 26 будинків, зведених за його проєктами, і більшість із них є пам’ятками культури. Ці споруди були побудовані в різних стилях: неокласицизм, неоготика, необароко. Усе — нео, тобто «нове». Михаловський переосмислював старі архітектурні стилі.  Ось будівля в стилі неокласицизм:

 

Особняк Бекетових в Харкові в стилі неокласицизму (1912, архітектор Олексій Бекетов), 2012

 

А це необароко:

 

Будівля управління Південної залізниці в Харкові в стилі необароко (1912, архітектор Олександр Дмитрієв), сучасний вигляд. Фото: Іван Пономаренко. Джерело: «Харків, що манить»

 

А оце неоготика:

 

Собор Успіння Пресвятої Діви Марії (1892, архітектор Болеслав Михаловський), 2018

 

Михаловський був видатним архітектором, але не єдиною зіркою харківського архітектурного ландшафту тих часів. Постать Здислава Харманського не менш цікава. Стиль його робіт — український архітектурний модерн. І це не просто «народні орнаменти» на фасадах. Архітектори, що працювали в цьому стилі, не копіювали старовину, а створювали нові впізнавані форми, натхненні традиційним зодчеством. 

 

 

Здислав Харманський (1859–1924) — український та польський архітектор.

Український архітектурний модерн базується на українській народній житловій та сакральній архітектурі. 

 

Будинок Полтавського губернського земства — зразкова споруда в стилі українського архітектурного модерну (1908, архітектор Василь Кричевський), сучасний вигляд

 

Ці будівлі легко впізнати: високі дахи з чотирма схилами, що нагадували українські хати, вежі, схожі на дзвіниці, великі аркові або трапецієподібні вікна. 

 

Ескіз кам’яниці на Нагірній вулиці 14 в Києві, 1909

 

Будинок із вежею на Рейтарській 20/24 в Києві (1912, архітектор Олександр Вербицький)

 

Фасади часто оздоблювали матеріалами натурального кольору цегли або штукатурили в традиційних українських тонах (коричневому, червоному, білому). Декор теж мав значення: орнамент повторював мотиви народного розпису, а геометричні форми вікон і дверей нагадували хатнє будівництво.

 

Оздоблення фасадів будівлі Полтавського губернського земства (1908, архітектор Василь Кричевський)

 

Але повернемося до робіт Харманського в Харкові. За його проєктами побудували  іподром, будинок і клініку Мойсея Фабриканта (тепер — Харківська наукова медична бібліотека) та інші споруди, розкидані по всьому місту. 

 

Фасад Харківського іподрому (1914, архітектор Здислав Харманський), 2009

 

Головна будівля комплексу Харківської селекційної станції (1910, архітектор Здислав Харманський), 2009

 

Один із найцікавіших зразків українського модерну, створений польським архітектором, — Харківська сільськогосподарська селекційна станція (нині — Інститут рослинництва імені Василя Юр’єва).

 

Харківська селекційна станція (1910, архітектор Здислав Харманський), поч. ХХ ст. Джерело: Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва Національної академії аграрних наук України

 

Погляньте на фасад! Він має різноманітні квіткові й рослинні орнаменти, цілком типові для модерну. Архітектори, що працюють в цьому стилі, замість стандартного декоративного оздоблення використовують природні мотиви: листя, квіти або стебла, щоби зробити будівлю «живою».

 

Оригінальні двері будівлі комплексу селекційної станції з характерним для українського модерну рослинним малюнком. Джерело: «Харків, що манить»

 

Звернімо увагу на дах і вікна. 

 

Головна будівля комплексу Харківської селекційної станції, сучасний вигляд. Джерело: «Харків, що манить»

 

У модернових спорудах часто застосовували асиметричні форми. На перший погляд, вони можуть здатися дивними, але саме так і було задумано. Вікна на фасаді корпусу мають вигнуті, трохи «неправильні» лінії, що відрізняє їх від класичних прямокутників. Завдяки таким формам будівля має природніший вигляд. Асиметрія тут не означає безлад, а імовірніше, вказує на відмову від традиційних строгих форм і створює враження руху та змін.

 

З чого будували такі споруди? Зазвичай архітектори поєднували різні текстури. Тут можна побачити камінь, дерево й метал, що використовуються разом, утворюючи цікаву гру фактур. Такий підхід до вибору матеріалів давав змогу створювати не лише естетично привабливі будівлі, а й довговічні. 

 

Екстер’єр та інтер’єр прибуткового будинку приват-доцента Андрія Потебні в Харкові (1903). Джерело: «Харків, що манить»

 

Ще один яскравий представник польської громади Харкова з-поміж архітекторів — Олександр Ржепішевський. Він також працював у стилі український модерн. 

 

Олександр Ржепишевський (1879–1930) — український архітектор польського походження, який працював переважно в Харкові.

За його кресленнями було збудовано 27 споруд: лікарні, маєтки, виробничі приміщення, громадські будівлі, прибуткові та компанійські будинки. Олександр Ржепішевський був новатором, його можна сміливо порівнювати з київським архітектором Владиславом Городецьким. Чому? Відповідь проста — залізобетон.

 

 

Владислав Городецький (1863–1930) — український та польський архітектор, творець Будинку з химерами, будівель Кенаси, Національного художнього музею в Києві.

Одного разу пан архітектор разом із Миколою Васильєвим створив ескіз та втілив у життя проєкт купецького банку. На першому поверсі були крамниці й пошта, на другому і третьому — банк і музей, а на четвертому — готель «Асторія». 

Будівля купецького банку («Асторія», 1913, архітектор Олександр Ржепишевський), поч. ХХ ст. Джерело: «Харків, що манить»

 

Під час цього будівництва вперше було використано каркас із залізобетону. Так, знаменитий Держпром був першим хмародером, збудованим у такий спосіб. Але ще за десять років до того, як його проєкт лише прийняли в роботу, у Харкові вже височіла семиповерхова залізобетонна «Асторія»! 

 

Будівля купецького банку («Асторія», 1913, архітектор Олександр Ржепишевський), сучасний вигляд

 

І це не єдине нововведення архітектора. Яка одна з найбільших соціальних проблем міста? Забезпечення його жителів житлом. Наприкінці ХІХ століття це стало серйозним викликом для багатьох міст, у тому числі для Харкова. Олександр Ржепішевський замислився, як можна розвʼязати цю проблему. В 1911 році йому спала на думку геніальна ідея: зайнятися спорудженням компанійських будинків. У чому їхня особливість? Квартири в таких будинках були приватною власністю його мешканців (здебільшого в них жили лікарі, інженери, художники). 

 

Кооперативний будинок №19 на вул. Римарській (1912, архітектор Олександр Ржепишевський), сучасний вигляд

 

Крім того, кожна квартира мала індивідуальний інтерʼєр відповідно до смаків власників. Архітектор обґрунтував свій задум суто економічними розрахунками: квартира з пʼяти кімнат у прибуткових будинках обходилася її орендарю  вчетверо дорожче, ніж квартира в компанійському будинку.

 

Перший такий обʼєкт спорудили вже 1912 року. Шестиповерхова будівля в стилі модерн відрізнялася оригінальними обʼємно-планувальним і художнім рішеннями, а також якісним благоустроєм. В одній із квартир будинку оселився і Олександр Іванович  із сімʼєю. 

 

Незабаром компанійські будинки почали зʼявлятися в місті один за одним. Вони без перебільшення стали революцією у житловому будівництві міста й допомогли частково розвʼязати проблему із житлом. А найголовніше, ці будівлі суттєво змінили міський простір, задавши новий стандарт житлової архітектури Харкова.

 

Як бачимо, польська громада відіграла важливу роль у культурному й освітньому розвитку Харкова, а також формувала його архітектурний ландшафт. Польські архітектори створювали не лише окремі будівлі, а й цілісне міське середовище. Їхня діяльність охоплювала всі аспекти будівництва — від розробки генерального плану до впровадження новітніх технологій, як-от залізобетонні конструкції. Завдяки майстерності Болеслава Михаловського, Здислава Харманського та Олександра Ржепішевського, у місті зʼявилися пам’ятки в стилях неокласицизм, неоготика, необароко та український архітектурний модерн.

 

Важливо підкреслити, що їхні роботи не лише закривали потреби міста в архітектурних обʼєктах. Вони втілювали ідею мультикультурного Харкова, де різні національні громади співіснували й активно творили міський простір. Польські архітектори органічно вписували європейські традиції в харківський ландшафт, пристосовуючи їх до місцевих реалій. Вони стали частиною українського культурного простору і водночас привнесли в нього нові концепції та підходи. Їхня спадщина — це не лише архітектурні шедеври, а й символ інтеграції, обміну ідей та спільного творення міста.

 

Можливо, у вас склалося враження, що Харків — це місто виключно для представників великих етносів: українців, поляків, німців, угорців тощо. Проте це не зовсім так. Час ламати стереотипи й поговорити про невеликі етнічні групи, які жили в Харкові, зокрема караїмів. Залишайтеся з нами, буде цікаво!

 

: