Більше, ніж одяг: українська індустрія моди часів незалежності. Частина 1
Привіт! А ви колись замислювалися, чому ми обираємо саме такий одяг? І чому мода — це більше, ніж просто речі, які вдягаємо щодня? Це явище здатне розповісти без слів не лише про кожного з нас, а й про культуру та країну загалом. Сьогодні поговоримо про те, як розвивалася мода в Україні після 1991 року — моменту, коли наша держава здобула незалежність. Із трьох частин цієї лекції ви дізнаєтеся, як функціонує модна індустрія, хто її формує, якими були тренди останніх трьох десятиліть і чому Україні важливо мати власний голос у світі моди.
Спершу з’ясуймо, що таке модна індустрія. Це наче велика «машина», яка створює і показує одяг та аксесуари, щоб люди могли щодня обирати, що вдягнути. Дизайнери — це художники й художниці, які розробляють ескізи суконь, футболок, капелюхів чи кросівок, добираючи кольори, тканини й форми, що найкраще втілюють ідеї, які формують моду наступного сезону. Після створення моделей і вибору матеріалів починається виробництво: на фабриках кравці, кравчині й машини втілюють ці задуми в реальні речі. Щоб ми дізналися про нові колекції, одяг фотографують для журналів і сайтів, а моделі демонструють його на подіумах.
Сережки «Колоски» Bevza
Фото з лукбуку Frolov для колекції Hot Couture, 2022
Сумка Litkovska з колекції Artisanal
Це справжнє свято кольорів, текстур та ідей. Після показів і зйомок речі надходять у продаж — і вже у магазинах або онлайн кожен може придбати собі нову сукню, сорочку, шапку чи костюм. Окрім дизайнерів, в індустрії моди працюють стилісти, фотографи, візажисти, журналісти — усі разом створюють світ, що постійно змінюється і захоплює.
А як описати модний тренд? Це набір ідей, що втілюються в одязі впродовж певного періоду, (наприклад, восени, взимку, навесні чи влітку). Тренди відображаються в силуетах, тобто у формах одягу (вузьких, широких, довгих чи коротких), кольорах, тканинах і фактурах, а також у поєднанні елементів і деталей.
Christian Lacroix, осінь 1989
Ralph Lauren, осінь 2010
Dries Van Noten, осінь 2017
Rave Review, весна 2026
Після модних показів люди шукають у своїх гардеробах схожі речі або купують нові, щоб бути в тренді.
Що може робити мода? Як ви здогадуєтеся, це індустрія, що залучає величезну кількість людей і, відповідно, створює можливості для економічного зростання. Окрім реалізації комерційних інтересів, мода, як і інші види мистецтва чи культурних медіа, є інструментом, за допомогою якого суспільство розповідає світові про свою історію, цінності та естетику. Наприклад, Італія асоціюється зі строгим бездоганним кроєм та елегантністю, зокрема завдяки легендарним модним домам Giorgio Armani та Gucci.
Giorgio Armani, весна 2025
Giorgio Armani, весна 2022
Gucci, осінь 2022
Gucci, весна 2024
А Франція, на додаток до того, що є центром високої моди, увійшла в історію завдяки маленькій чорній сукні від Коко Шанель.
Коко Шанель в ательє за роботою з моделлю Констанс Фентон. Будинок Chanel, Париж, 1962. Фото: Дуглас Кіркленд
У цьому сенсі бренд може уособлювати характер країни. Якщо ж держава має власний модний голос, її суспільство не лише споживає те, що пропонують інші, а й активно творить власну культуру, зокрема й модну.
У цьому контексті нам також важливо з’ясувати, що таке haute couture або «висока мода».
Висока мода (фр. haute couture) — унікальні моделі, що виробляються у знаменитих салонах мод на замовлення клієнта.
Це дуже дорогий і вишуканий одяг, який шиють індивідуально для кожної людини, причому переважно вручну. Колекції високої моди — це особливі й експериментальні лінійки, що часто вважають мистецтвом. Через них дизайнери можуть реалізовувати найсміливіші ідеї, а замовники й замовниці — носити ексклюзивні речі, створені з урахуванням їхніх смаків і потреб в єдиному екземплярі.
Iris van Herpen, осінь 2022
Thom Browne, осінь 2024
Jean Paul Gaultier, весна 2025
Уперше покази високої моди зʼявилися в Європі в середині ХІХ століття, коли англієць Чарльз Фредерік Ворт почав демонструвати свої колекції клієнтам у Парижі.
Чарльз Ворт (1825–1895) — англійський модельєр, що заснував House of Worth, один із найвидатніших будинків моди XIX та початку XX ст.
Фасад дому високої моди House of Worth, 1894
Відтоді такий формат став способом презентувати не лише одяг, а й концепцію стилю та бачення світу. Хоч у повсякденному житті ми не носимо костюмів із подіумів, саме вони задають вектор розвитку моди й визначають, які кольори, фасони, тканини будуть актуальними. Згодом ці ідеї адаптують для масового виробництва. Водночас сучасна мода не має жорстких правил, а пропонує розмаїття форм. Бути модним сьогодні — це не про найдорожчі речі: досить поєднувати базові елементи з трендовими деталями, обирати одяг свідомо та виражати власний смак.
До речі, саме Український тиждень моди є чудовою можливістю для наших дизайнерів заявити про себе як на вітчизняному, так і на міжнародному рівні.
Логотип Українського тижня моди, 2017
Український Тиждень Моди (англ. Ukrainian Fashion Week) — заснований 1997 року перший на теренах Східної Європи тиждень демонстрації готового одягу (prêt-à-porter).
Його історія розпочалася в Києві 1997 року. Це був перший захід prêt-à-porter (готового одягу) у Східній Європі.
Моделі з першого Ukrainian Fashion Week, 1997. Фото: UFW
А чи цікаво вам, що відбувалося в цей час в інших країнах? Зробімо короткий екскурс Європою та США.
1990-ті — це епоха супермоделей. Наомі Кемпбелл, Крісті Тарлінгтон, Лінда Євангеліста й Сінді Кроуфорд стали легендарною четвіркою, яка з’явилася на шоу Versace 1991 A/W і зробили його знаковим для історії моди.
Супермоделі Лінда Євангеліста, Сінді Кроуфорд, Наомі Кемпбелл і Крісті Тарлінгтон, 1991
Світ поза межами СРСР активно шукав нові ідеали. Кураторка Музею інституту моди Колін Гілл впевнена, що кожна епоха має свій особливий тренд. Початок 1990-х можна уявити як стрімкий рух по колу, де змішувалися найрізноманітніші елементи. Це був час, коли кожен міг знайти щось близьке для себе, надихаючись минулим або звертаючись до образів майбутнього.
Про тренди та головні фешн-шоу 1990-х у США та Європі можна легко дізнатися з відкритих джерел. Але в українському контексті ситуація зовсім інша: архіви, світлини й текстові свідчення майже відсутні, основним джерелом стають спогади. «Коли ми доходимо до базового аналізу часу, то розуміємо: це був настільки складний період, що ніхто нічого не документував, не задумуючись про значення моди», — розповідає фешн-журналістка й лекторка Марія Халізієва. Те, що бачили на телеекранах, у журналах чи просто на вулиці, намагалися відтворити, навіть не маючи доступу до оригінальних матеріалів, — так українські тренди 1990-х народжувалися з фантазії. «Щось особливе можна було купити, але треба було знати в кого та обрати правильний момент, адже такі речі зазвичай привозили в обмеженій кількості. Звісно, дещо можна було доносити після мами чи старшої сестри. Актуальний зараз метод апсайклінгу [про це ми детально поговоримо пізніше] був дуже актуальним в 1990-х — старі сукні отримували нове життя, перетворюючись в речі більш актуального силуету», — пригадує Марія Халізієва.
Після здобуття незалежності в Україні з’явилося більше свободи, тож багато талановитих людей, які прагнули розвиватися в дизайні одягу, шукали способи комунікації з аудиторією. Радянська система будинків моделей зі штатними дизайнерами залишилася в минулому.
Перегляд колекції у демонстраційному залі Львівського будинку моделей, 1960-ті. Фото: Надія Никифорук
На зміну їй прийшли незалежні творці — художники, фотографи, режисери, які часто не мали спеціальної освіти й шукали нові форми самовираження. Дизайнер Олексій Залевський згадує: «У кожному нічному клубі відбувався якийсь конкурс краси. Їхнім учасницям треба було в чомусь виходити на сцену». Так виникли клубні покази авангардної моди, що нагадували театралізовані шоу. Але ці події не вирізнялися належною організацією й не були орієнтовані на широку аудиторію.
Усе змінилося завдяки Ukrainian Fashion Week — професійній українській платформі, яка повністю відповідає світовим стандартам показів prêt-à-porter. Це французький вислів, що означає «готовий до носіння».
Прет-а-порте (фр. prêt-à-porter, досл. «готове вбрання») — моделі готового одягу, які виробляються великими партіями й у стандартних розмірах.
Йдеться про одяг, який шиють у різних розмірах, щоб його могли придбати і одразу вдягнути багато людей. Виготовляють такі речі зазвичай не індивідуально, а на фабриках чи у великих майстернях. Колекції prêt-à-porter виходять щосезону — навесні й восени — і доступні в магазинах або онлайн.
Спершу Ukrainian Fashion Week мав назву «Сезони моди». Метою цієї платформи було об’єднання української модної індустрії. Як пригадує головна редакторка ELLE Ukraine Соня Забуга, на початку «команда мала на меті зібрати під своєю парасолькою активних українських дизайнерів, які хотіли, аби про них дізналася Україна та почати комунікувати в рамках індустрії, як цього вимагають правила».
Із самого початку Тижнем опікується Ірина Данилевська, яка спершу була головною редакторкою глянцевого журналу «Єва». Ця робота давала їй можливість подорожувати до різних країн і відвідувати тамтешні національні тижні моди, які завжди показові. Вони виявляють культурні особливості та світогляд у різних державах. У Лондоні, наприклад, дизайнери дивують і ламають правила. У Нью-Йорку створюють зручний одяг для комфортного життя. А в Мілані поєднують енергію з високоякісними тканинами й майстерною ручною роботою.
McQueen, весна 1996
McQueen, весна 1996
Prada, весна 1996
Prada, весна 1998
Ralph Lauren, весна-літо 1996
Ralph Lauren, весна 2000
На той момент Україна ще не мала власного голосу в модному світі, а багато іноземців навіть не розуміли, де вона розташована. Щоб організувати все належним чином, Ірина Данилевська звернулася до Палати високої моди Франції з проханням поділитися правилами проведення тижня prêt-à-porter. «Раптово в нашому офісі спрацював факс, — пригадує Данилевська. — Я схопила в сусідньому офісі запасний рулон факсового паперу, боячись проґавити хоч слово». Команда UFW отримала 15 сторінок інструкцій «як бути дизайнером»: випускати по дві колекції на рік, у кожній має бути мінімум 30 одиниць; дотримуватися сезонності, розмірної сітки тощо.
«Що мені здавалося дуже важливим, особливо на першому етапі існування Ukrainian Fashion Week, так це перетворити дизайнерів на зірок», — розповідає Ірина Данилевська. І справді — їй це вдалося. Одна з ключових модних фігур — тоді й тепер — дизайнерка Лілія Пустовіт, засновниця власного бренду POUSTOVIT.
Вона навчалася та працювала за кордоном, але вирішила повернутися з Франції в Україну, щоб утверджувати наш голос і розвивати українську культуру. «Ми від самого початку не пасли задніх! — пригадує дизайнерка. — У Парижі у кінці 90-х відбувалося по 50 показів на тиждень, і в Україні — 50!». До сьогодні Український тиждень моди залишається найуспішнішим серед усіх у Східній Європі.
На першому Тижні моди в листопаді 1997 року свої колекції представляли, зокрема, дизайнери Сергій Бизов та Лілія Пустовіт, Віктор Анісімов, Олена Ворожбит і Тетяна Земськова, Надія Кудрявцева, Ірина Куцюк та Анжела Лисиця, авторський салон «Іванна», Будинок моди «Хрещатик», Будинок моди «РІТО», фірма «СІ-МУН», «ГрупаТРИ» та Михайло Воронін. Перші колекції українських дизайнерів були насичені прагненням відійти від радянської одноманітності й виразити власну ідентичність через одяг. Наприклад, Олексій Залевський та Сергій Бизов сміливо експериментували. Бизов створював одяг із навмисно розрізаними швами, а також накладав поверх вбрання шматочки кольорових тканин — це символізувало руйнування старих радянських правил моди. А Віктор Анісімов вразив ще сильніше. Далі — його пряма мова: «Ідея була така, — об’єднати сукні, що висять у гардеробі та сукні, одягнені на дівчат. На подіум виходили моделі, на яких були надіті вішалки із сукнями. Причому ці прикраси (подібні до вішалок) ми виготовили самі з нержавіючої труби».
Фото з перших показів Ukrainian Fashion Week, 1997
Лілія Пустовіт задала тон на поєднання етномотивів із повсякденним одягом.
POUSTOVIT, 2024
Зараз нам це може здаватися звичним, але тривалий час вишиванка була здебільшого святковим або сценічним костюмом — її надягали на свята, фестивалі чи концерти. Сучасні українські дизайнери почали «розпаковувати» цей національний символ, додаючи вишиті коміри, манжети чи декоративні смуги в повсякденні речі: джинси, спідниці, сорочки й жакети. Завдяки цьому народний орнамент припинив бути лише святковим атрибутом і став яскравою деталлю сучасного повсякденного гардеробу, що поєднує традицію з актуальним стилем. «Врешті-решт ми маємо подякувати їй за те, що всі свого часу носили штани з невеликими плахтами: саме Лілія ввела їх у моду», — зазначає Ірина Данилевська.
Натхнення Лілія Пустовіт знаходить не лише в українській культурі, а й у подорожах: відвідуючи різні країни, дизайнерка знайомиться з місцевим мистецтвом і нестандартними поглядами на життя. Це дає змогу створювати сукні й сорочки з авторськими принтами, поєднувати спідниці з трикотажними смужками, що нагадують форму спортсменів.
Ще одна важлива складова POUSTOVIT — це «київський драйв»: команда бренду створює сучасні речі з айдентикою столиці. Наприклад, на світшоти та худі наносить філософський текст і графіку київського художника або зображує знаковий Київський міст та написи, що символізують два береги міста.
Світшоти і худі, натхненні вуличною культурою Києва бренду Support by Poustovit, 2024
Футболка «Русанівський метроміст» із серії «Мости», присвяченої мостам Києва бренду Support by Poustovit, 2024
Тож ми бачимо, що мода — це не тільки про одяг. Це спосіб мислити, творити, заявляти про себе й свою країну. З перших років незалежності українські дизайнери почали шукати власний стиль і виражати себе через форму, колір, текстуру. Народження Ukrainian Fashion Week стало першим професійним кроком до створення повноцінної індустрії. І це — лише початок великого шляху. Тому рушаймо далі — до нових історій і постатей, які творили моду нового тисячоліття.