Як говорити про Україну за кордоном?
Добрий вечір! Ми з України! Сьогодні поговоримо про культурну дипломатію — про те, як формувати сприйняття нашої країни за її межами. Я наведу приклади успішних культурних ініціатив із різних культурних сфер. Згадаємо і про деколонізацію українського мистецтва, а ще лайфхаки, які допоможуть зрозуміти, як кожен і кожна можуть просувати українську культуру в світі. Рушаймо, буде цікаво!
Що ж таке культурна дипломатія? Це не просто мистецькі проєкти або культурні заходи, а складний процес нашої взаємодії зі світовою спільнотою, що формує образ України та українців на міжнародній арені.
Яскравий приклад успіху нашої культурної дипломатії ХХ століття — гастролі Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця. Ці гастролі відбулися з ініціативи Симона Петлюри у 1919–1924 роках.
Українська республіканська капела, 1919
Олександр Кошиць (1875–1944) — український хоровий диригент, композитор, етнограф.
Симон Петлюра (1879–1926) — український державний, політичний, військовий діяч, публіцист, голова Директорії Української Народної Республіки, організатор та Головний Отаман Армії УНР.
Сто років тому українців сприймали не як націю, а як етнографічну групу в межах Австро-Угорської та Російської імперій, а українське мистецтво вважали периферійним.
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, 1914
Ці переконання, хоч і далекі від дійсності, впливали на готовність інших держав підтримувати політичну самостійність України. Саме тому Республіканська капела мала надзвичайно важливу місію: заявити, що українці — це окремий самобутній народ із власною культурою. І їй це вдалося! Згадуючи гастролі капели у Сполучених Штатах, американський драматург Клей Грін зазначав: «Вони нанесли Україну на артистичну мапу світу як музичну націю. І це саме тоді, коли ми вважали її спустошеною землею бродячих козаків і сільського люду».
Українська республіканська капела на гастролях в США, 1920-ті
Такий успіх годі було передбачити, адже процес заснування капели був схожим на жорстку культурну мобілізацію — часу і ресурсів на тривалу роботу не було. Проте хор мав точно стати втіленням національної ідентичності українців. Можливо, саме тому, відбираючи співаків до капели, перевіряли не лише вокальні здібності, а й рівень національної свідомості.
Перший виступ капели відбувся 11 травня 1919 року в Національному театрі Праги.
Українська республіканська капела на гастролях у Празі, 1919
Напрочуд точно охарактеризував це дійство відомий празький диригент Ярослав Кржічка: «Українці прийшли і перемогли». Капела гастролює наступні пʼять років — і всюди її супроводжує неймовірний успіх. Наприклад, у Мексиці концерт хору довелося перенести на стадіон для кориди, адже не вистачало місць у концертних залах!
Виступ Української республіканської капели в Мексиці, 1922
Емоційні переживання слухачів спонукали їх ґрунтовно переосмислити свою позицію щодо України. Рівень майстерності хору зачаровував всіх і кожного. Українські музиканти стали для іноземної публіки зразком для наслідування, а не просто екзотичною цікавинкою. Капела демонструвала одночасно глибоке коріння української пісні та бездоганне володіння мовою високого мистецтва. Ідея культурної дипломатії спрацювала!
Українська республіканська капела на гастролях в Іспанії, 1921
Майстерність капели Кошиця по-справжньому захопила серця іноземної аудиторії. Вже тоді іноземні слухачі чітко відрізняли українську музику від російської. У Німеччині казали: «Українець також вживає багато мінору, але тут немає фатального песимізму росіян. Українець бадьорий, повний рішучості, оптимізму... Якби пісня була державою, то Україна ще вчора посіла би перше місце в світі». Учасники капели не лише відкривали світові українську культуру, але й будували й зміцнювали міжкультурні відносини. Зокрема, Українська республіканська капела виконувала гімни країн, у яких відбувалися концерти.
Тож ми бачимо, що історія Української республіканської капели — це приклад того, як мистецтво може зробити націю видимою на політичній мапі світу та яскраво засвідчити її культурну ідентичність. Хоч Українська народна республіка не змогла відстояти незалежність у 1920-х, завдяки капелі сприйняття української культури за кордоном змінилося. Це і стало фундаментом для майбутнього визнання незалежності України 1991 року.
Саме на гастролях Української республіканської капели іноземці вперше почули хор «Щедрик» українського композитора Миколи Леонтовича.
Микола Леонтович (1877–1921) — український композитор, педагог, хоровий диригент, громадський діяч.
Цей твір і сьогодні, під час російсько-української війни, допомагає гуртувати друзів України по всьому світу. Нині різдвяна колядка «Carol of the Bells» на музику Леонтовича відома в усіх куточках планети: це музичний символ єднання та магії зимових свят. Щороку «Carol of the Bells» лунає у концертних залах і торговельних центрах, у фільмах та на радіо по всьому світу. А 4 грудня 2022 року у Карнеґі-голі відбувся концерт, присвячений 100-річчю «Щедрика». Це був солдаут на 2800 місць!
Святкування 100-річчя «Щедрика» в Карнеґі-Гол, США, 4 грудня 2022
Однак часто жителі Лондона, Парижа, Венеції, Відня та десятків інших міст, чуючи «Carol of the Bells», не знають, що це твір українського композитора. Мабуть, наша культурна дипломатія має працювати ще активніше. Поміркуйте, як кожен із нас міг би докласти до цього своїх зусиль?
Загалом музика є однією з найуспішніших сфер української культурної дипломатії. Усі, мабуть, знають про три перемоги України на «Євробаченні». «Золото» до нашої країни привезли Руслана, Джамала та гурт Kalush Orchestra. А це яскраво свідчить про визнання української пісні на міжнародному рівні. Про те, що вона залишає слід у серцях зовсім різних людей.
Руслана Лижичко на Євробаченні, 2004
Джамала на Євробаченні, 2016
Гурт «Kalush Orchestra» на Євробаченні, 2022
Гучну славу за кордоном здобули українські гурти DakhaBrakha та Dakh Daughters.
Український етногурт «ДахаБраха»
Український театрально-музичний гурт «Dakh Daughters»
Зокрема, гурт DakhaBrakha брав участь у найвідоміших музичних фестивалях світу. Також їхня музика стала саундтреком до рекламного ролика Девіда Бекхема та серіалу «Фарґо»! Дивилися їх? І DakhaBrakha, і Dakh Daughters творчо переосмилюють українську етнічну музику, створюючи неповторне звучання сучасної української культури.
Не варто думати, що культурна дипломатія твориться зусиллями самих лише митців. Насправді будь-яка міжнародна подія може стати майданчиком для промоції України та української культури. Наприклад, українські спортсмени на міжнародних змаганнях не просто представляють нашу країну у різних видах спорту, а й транслюють важливі соціально-культурні меседжі. Їхня витривалість, сміливість та воля до перемоги асоціюються з усією українською нацією.
Так, фігурист Іван Шмуратко виступив у довільній програмі Чемпіонату Європи — 2024 із червоною плямою на сорочці, що нагадувала кров.
Іван Шмуратко (нар. 2001) — український фігурист, срібний призер Юнацьких Олімпійських ігор, неодноразовий чемпіон України.
Вельми зрозуміла алюзія на історію дитини, яку вбиває ракета, чи батька, котрий продовжує жити з цим болем. У своїх виступах фігурист використовує українську музику, зокрема твори композитора Мирослава Скорика. Це також знайомить іноземну аудиторію з нашою культурою.
Мирослав Скорик (1938–2020) — український композитор, педагог, музикознавець, музично-громадський діяч.
Інколи для акту культурної дипломатії не потрібні ані музика, ані слова. На Чемпіонаті світу з фехтування у 2023 році Ольга Харлан відмовилася потиснути руку своїй суперниці-росіянці після перемоги у поєдинку.
Ольга Харлан (нар. 1990) — українська фехтувальниця на шаблях, багаторазова призерка Олімпійських ігор, чемпіонатів Європи та світу.
Ольгу Харлан дискваліфікували, адже відмова від потискання руки після поєдинку — це порушення правил спортивних змагань. Та нашій фехтувальниці вдалося продемонструвати свої чіткі етичні переконання. Цей політичний жест Ольги Харлан є дійсно важливим ще й з огляду на те, що традиційно рукостискання у фехтуванні було способом показати: спортсмен має мирні наміри! Однак багато російських спортсменів підтримує агресивну війну своєї держави проти України.
З 2017 року українські ветеранки й ветерани беруть участь в Іграх нескорених, які заснував принц Гаррі.
Члени української команди під час Invictus Games у Ванкувері та Вістлері, Канада, 2025
Цей міжнародний спортивний захід створений саме для ветеранів та військовослужбовців, котрі отримали поранення під час бойових дій. Українські військові тут демонструють неймовірну силу та звитягу, завойовуючи десятки медалей. А також розповідають світові про російсько-українську війну, яка триває вже понад 10 років. Не менш ефектно презентують свою країну й українці з інвалідністю під час Паралімпійських ігор.
Українська збірна на Паралімпійських іграх, Париж, Франція, 2024
Так, 2014 року наші спортсмени вибороли у Парижі аж 82 медалі! Це означає, що 82 рази український прапор здіймався вгору, привертаючи увагу до нашої країни, розповідаючи про неї усьому світу.
Які ще напрями діяльності культурних дипломатів? Маємо розуміти, що культурна дипломатія завжди базується на певних сформованих уявленнях інших про нашу культуру. Дуже часто ці уявлення складні, суперечливі й стереотипні. Адже наша культурна спадщина у різні історичні періоди цілеспрямовано замовчувалася, стиралася чи привласнювалася. Повернення Україні її імен та творів мистецтва є частиною деколонізації. Це і повернення української мови у публічний простір, і критичний перегляд хибних історичних наративів, і відмова від нав’язаних культурних символів, і переосмислення власної субʼєктності. Чимало завдань і викликів, з якими маємо впоратися, правда?
У цій царині сьогодні працюють дипломати, історики, митці, активісти, а також спеціальна державна установа — Український інститут, що представляє українську культуру й формує позитивний імідж нашої країни у світі. У 2023 році цей інститут у партнерстві з українськими музеями організував виставку «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900–1930-х років» у Мадриді, Відні, Кельні, Брюсселі та Лондоні.
Виставка «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900-1930-х років», Мадрид, Іспанія, 2022. На передньому плані робота Василя Седляра «Портрет Оксани Павленко», 1926–1927
Анатоль Петрицький. «Інваліди», 1924
Вадим Меллер. «Маска», 1919
Михайло Бойчук. «Молочниця», 1915
Відвідувачі виставки побачили твори українських модерністів, яких радянська влада звинувачувала у формалізмі, націоналізмі й врешті, багатьох зацькувала й знищила у 1930-ті роки як ворогів народу. Для більшості іноземців виставка стала справжнім відкриттям: невже модернізм так яскраво проявився в українській культурі першої третини ХХ століття? Один з найавторитетніших журналів про мистецтво у світі — «Аполлон» — навіть назвав цю мистецьку подію найкращою виставкою року.
Крім цього, нещодавно Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку визнав Архипа Куїнджі, Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського українськими художниками.
Архип Куїнджі (1841–1910) — український художник-пейзажист і педагог грецького походження.
Ілля Рєпін (1844–1930) — український художник-реаліст.
Іван Айвазовський (1844–1930) — український художник-мариніст і баталіст вірменського походження.
А Національна галерея у Лондоні перейменувала картину Едгара Деґа «Російські танцівниці» на «Танцівниці в українському вбранні».
Едгар Деґа. «Танцівниці в українському вбранні», 1895
Так Україна повертає собі свою культурну спадщину, привласнену Росією. Особливо дякуємо українським мистецтвознавцям, зокрема Оксані Семенік, які контактують зі світовими культурними інституціями.
Оксана Семенік (нар. 1997) — українська історикиня мистецтва, журналістка, блогерка.
Правильна національна атрибуція творів мистецтва — це спосіб культури сказати: «Це я, я саме така, ось мої досягнення». Ідентифікуючи твори українського мистецтва, можемо краще пізнати українську культуру в її розмаїтті та представити її світові. Чи знаєте ви імена митців та художні твори, які ще належить повернути Україні?
Культура також може допомогти транслювати світові нашу національну стійкість. У 2024-му році на щорічному фестивалі незалежного мистецтва «Burning Man» в США, художник Олексій Сай представив гігантську скульптуру, створену з артефактів війни — понівечених російськими військами вуличних знаків, сонячних панелей, парканів тощо. Цими скульптурними елементами митець склав вислів «I’m fine», тобто «У мене все добре».
Олексій Сай (нар. 1975) — український художник, громадський діяч.
Олексій Сай. «I`m fine», 2024
Олексій Сай на фоні своєї скульптури «I`m fine», 2024
Тож культурна дипломатія — це спосіб просування бренду України у світі. Таке просування — аж ніяк не продаж культурних «товарів». Не знаю, як ви, та я не дуже люблю, коли співрозмовник постійно говорить лише про себе. У дипломатичних відносинах важливо шукати спільне і бути уважними до потреб іншого. Коли ми ставимося з інтересом до іншої культури, коли ми ведемо з нею діалог, з’являється можливість побудувати собі хорошу репутацію.
Наприклад, 2024 року на театральному фестивалі в Авіньйоні провідний український режисер Іван Уривський представив постановку «Калігула» за п’єсою французького письменника й філософа Альбера Камю.
Іван Уривський (нар. 1990) — український театральний режисер.
Українські актори вистави «Калігула» на Авіньйонському фестивалі, 2024
Символічним є те, що ця відома французам п’єса була написана під час Другої світової війни. А її українське прочитання в часи російсько-української війни продемонструвало сучасну актуальність цього твору. Спектакль став запрошенням французької аудиторії до діалогу про владу і її пастки, що є напрочуд актуальним для сучасних європейських демократій.
Кадри з вистави «Калігула» (реж. Іван Уривський), 2024
Іншим прикладом чуйної культурної дипломатії є створення за ініціативою Українського інституту спільного бразильсько-українського муралу «Обмін» в місті Сан-Паулу.
Саша Курбан, Едуардо Кобра. «Обмін», Сан-Паулу, Бразилія, 2023
Композиція муралу присвячена темі збереження довкілля, що актуальна як для бразильського суспільства, так і для України, де екологічні проблеми загострилися внаслідок російської агресії. Тож спільний мурал — це і символічний місток для зміцнення українсько-бразильських дипломатичних відносин, і крок до розвитку екологічної співпраці.
Отже, культурна дипломатія — це не лише боротьба за сенси минулого, але й важливий інструмент формування майбутнього. Культурна дипломатія реалізується через мистецтво, спорт, культурні проєкти та публічне вираження власних переконань. Сьогодні культурна дипломатія — це потужна зброя, що допомагає Україні зміцнювати свій міжнародний вплив, відстоювати справедливість та зацікавлювати іноземну аудиторію нашою культурою.
Всі українці можуть бути культурними дипломатами. Можливостей — безліч! Якщо ви живете за кордоном, розповідайте про українську культуру своїм друзям. Якщо ведете соцмережі, поширюйте український контент. Якщо цікавитеся мистецтвом, підтримуйте ініціативи, що повертають українському мистецтву його імена. Експериментуйте! Зрештою, ніхто не знає наперед, що саме спрацює. Симон Петлюра, мабуть, не використовував таких слів, як культурна дипломатія, проте як круто йому вдалося задумане!