Музика свободи: українські пісні спротиву

Пісня «Ой у лузі червона калина» стала справжнім світовим гітом 2022 року і символом української волі та стійкості. Її співали діти й дорослі, школярі, митці й захисники, українці вдома і закордоном, в укритті, транспорті чи на сцені. 

Флешмоб виконання пісні «Ой у лузі червона калина», 2022

Насправді такий тріумф пісні — не перший в її історії. Створена композитором Михайлом Орестом Гайворонським на вірші Степана Чарнецького 1914 року, «Червона калина» була гімном січових стрільців — першого українського добровольчого формування, що воювало у складі австро-угорської армії у Першій світовій війні з надією звільнити й об’єднати в одну державу українців Галичини і Наддніпрянщини. 

Михайло Орест Гайворонський (1892–1949) — український композитор, диригент, автор багатьох стрілецьких пісень.

 

Степан Чарнецький (1881–1944) — український поет, перекладач, театральний діяч.

Джерелом цього стрілецького гімну є українська козацька пісня XVII століття. «Червону калину» співали козаки в часи Гетьманщини, січові стрільці, воїни УПА, дисиденти, що боролися за свободу в ХХ столітті, і ми з вами сьогодні разом з усім солідарним світом під час протистояння російській агресії.

Штурмова бригада Українських січових стрільців 

В усі часи цінність свободи була визначальною для української культури. Її оспівували і в піснях. Пісні спротиву народжувалися з мрією про свободу та в боротьбі за неї, а їхніми авторами завжди були вільні духом люди. У цій лекції ми почуємо, як звучить українська пісенність спротиву, зануримося у її джерела та відкриємо секрети популярності протягом століть. Тож готуйтеся підспівувати!

Почнімо зі стрілецьких пісень. Це різножанрові твори як літературного, так і народного походження. Створені у 1914–1918 роках переважно представниками української творчої інтелігенції — письменниками, музикантами, журналістами та громадськими активістами — ці пісні одразу завоювали широку аудиторію через доступність змісту і зрозумілу всім музичну стилістику.

Важливими джерелами стрілецької творчості були український фольклор, передусім, історичні пісні, а також авторська патріотична пісенна традиція доби Романтизму, представлена, наприклад, такими популярними творами, як «Ще не вмерла Україна» — Павла Чубинського й Михайла Вербицького та «Не пора, не пора» — Івана Франка й Дениса Січинського.

Репринтне видання львівського журналу «Мета» (1863), де вперше був надрукований вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна»  

Мелодія пісні-маршу «Не пора» Дениса Січинського на слова Івана Франка, опублікована видавництвом «Союзу визволення України», 1916

Cтрілецькі пісні швидко стали дуже популярними серед українців. Навіть у радянський час, коли покладені на музику поезії Осипа Маковея, Богдана Лепкого, Романа Купчинського та інших авторів були заборонені, пам’ять про них просочувалася в родинних спогадах і спалахах опору режиму. Парадоксально, але окрім заборони, деякі українські пісні спротиву були привласнені й русифіковані, а їхній зміст змінений радянською пропагандою.

Така доля спіткала жартівливу пісню «Комарик», відому ще з XVIII століття. Її оригінальна народна версія, записана 1937 року українським співаком Петром Лещенком.

Петро Лещенко (1898–1954) — український співак і танцівник. 

У її стрілецькій версії йдеться не про весілля комарика з мухою, а про перемогу маленького й спритного комарика над ворогом-«москалем». Вже у 1920-х з’явилася червоноармійська версія цієї пісні, яка і набула популярності в СРСР. 

Ілюстрація Мирона Білинського в співанику УПА, 1950

Однак українці знали про існування оригіналу, що згодом був також у репертуарі воїнів УПА. Знав і Іван Миколайчук, один із найяскравіших представників українського поетичного кіно. 

Іван Миколайчук (1941–1987) — український актор, кінорежисер, сценарист, музикант.

Талановитий режисер, актор і музикант, Іван Миколайчук мав непересічні музичні здібності й прекрасно знав український фольклор, передусім своєї рідної Буковини. Чи не в усіх своїх фільмах режисер сам грає на цимбалах, скрипці, контрабасі й співає українських пісень. 

Іван Миколайчук грає на цимбалах у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» (1971, реж. Юрій Іллєнко)

А у фільмі «Вавилон ХХ» Миколайчук свідомо використав російський переспів пісні «Комарик». І не лише тому, що радянська цензура не пропустила би стрілецьку пісню в музичному супроводі фільму. Можливо, так Миколайчук показав невігластво влади рад. Агресивному радянському натовпу режисер поетично протиставив українців. У фільмі механістичний ритм більшовицького співу витісняється інтонаціями української народної пісні. Символічно, чи не так?

Дуже щемко сьогодні звучить інша стрілецька пісня — лірична композиція «Журавлі» або «Чуєш, брате мій» на слова Богдана Лепкого та музику брата поета Левка Лепкого, який був січовим стрільцем. 

Український композитор Левко Лепкий (1888–1971) серед січових стрільців грає на скрипці

Написана 1910 року, ця пісня, яку часто хибно вважають народною, втілює тугу українських емігрантів за батьківщиною. Тож не дивно, що особливу популярність «Журавлі» здобули в ХХ столітті саме серед української діаспори. 

Найвідоміше виконання цієї пісні належить американській співачці українського походження Квітці Цісик.

Квітка Цісик (1953–1998) — американська співачка українського походження.

Її батьки емігрували зі Львова до Сполучених Штатів після Другої світової війни. 

Квітка Цісик (праворуч) з батьками й сестрою

У 1980-х Квітка Цісик власним коштом записала два професійні альбоми українських пісень у сучасному аранжуванні[1]. «Журавлі» братів Лепких стали фінальним акордом її другого альбому «Два кольори». За словами співачки альбом присвячений «поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану»[2].

Диск Квітки Цісик «Два кольори», 1980 

Попри заборону в радянський час, пісня «Журавлі» також «прозвучала» в багатьох творах української літератури, зокрема, романі Юрія Смолича «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960), повісті «Чуєш, брате мій» Юрія Хорунжого (1989) та повісті-казці «Пригоди журавлика» Всеволода Нестайка (1979). 

Всеволод Нестайко (1930–2014) — український дитячий письменник.

Батько автора «Тореадорів з Васюківки» був січовим стрільцем і, мабуть, саме від нього Всеволод Нестайко вперше почув цю пісню. У його творі вона неочікувано отримала мажорне звучання: журавлик, який начебто «народився на світ, щоб журитися»[3], курличе з надією повернутися додому навесні. Можливо, ви читали цю повість?

Багато стрілецьких пісень у середині ХХ століття стали повстанськими — їх переспівали воїни Української Повстанської Армії. 

Листівка Українських повстанців «За що борються Українські повстанці?»

Українська Повстанська Армія (УПА) — військово-політична формація Українського визвольного руху 1942–1960 рр., головним завданням якої було відновлення української державності. 

Пам’ятаєте пісню «Комарик»? Вона, а ще «Ми йдемо вперед», «Повіяв вітер степовий» та багато інших стрілецьких пісень отримали нове життя на черговому етапі української визвольної боротьби. При цьому, упівці створили чимало нових пісень. Пісня не лише підтримувала в бою і дарувала розраду в засланні, але й просто розважала молодих людей та допомагала впізнавати «своїх». Ні, пісні «Батько наш — Бандера, Україна — мати» в повстанському репертуарі не було. Ця сучасна композиція «залетіла» в ТікТок нещодавно, а вперше її виконав гурт священників під орудою отця Анатолія Зінкевича 2019 року[4]. А от «Лента за лентою» — справді повстанська! Пісня на слова Миколи Сорокаліта й музику Василя Заставного була створена 1944 року. Обидва її автори — активні учасники повстанського руху, що своїм творчим тандемом долучилися до творення новітнього українського фольклору.

Микола Сорокаліт («Лютий», 1912–1995) — український повстанець, командир боївки СБ ОУН, в’язень радянських концтаборів, автор слів до пісні «Лента за лентою». 

 

Василь Заставний («Шершень», 1907–1950) — український повстанець, кущовий провідник УПА, лицар Бронзового хреста заслуг УПА, автор музики до пісні «Лента за лентою».

Хоч крізь десятиліття оригінальний варіант цієї пісні був втрачений, вона продовжує жити і в нашій сучасній культурі. В 2000-му році, виконавець і композитор Тарас Чубай спільно зі своїм гуртом «Плач Єремії» та гуртом «Скрябін» видали легендарний альбом «Наші партизани», в якому зібрали стрілецькі й повстанські пісні.  

Тарас Чубай (нар. 1970) — український музикант і композитор, лідер гурту «Плач Єремії», син поета Григорія Чубая.

Обкладинка альбому «Наші партизани», 2004

У виконанні Тараса Чубая «Лента за лентою» стала не лише музичним, але й політичним гітом: пісня звучала зі сцени Помаранчевої революції та Революції Гідності, підтримуючи українське громадянське суспільство у боротьбі за власні права і справедливість. 

Виступ Тараса Чубая на Майдані Незалежності під час Революції Гідності, 2013–2014

А сьогодні «Лента за лентою» популярна серед українських військових.  

Активним учасником обох революцій був відомий український композитор,  бандурист і дослідник української стародавньої музики Тарас Компаніченко, який 2022 року приєднався до лав Збройних Сил. Разом зі своїм гуртом «Хорея Козацька» він вже понад 20 років виконує і популяризує українські історичні пісні, зокрема й пісні спротиву.

Тарас Компаніченко (нар. 1969) — український композитор, музикознавець, культурний і громадський діяч.

Я впевнена, що ви знаєте пісню «Гей не дивуйте добрії люди». Це одна з найбільш достовірних пісень періоду Хмельниччини. У ХІХ столітті в добу Романтизму вона потрапляє також у простір академічної музики. Композиторську обробку цієї пісні можна почути в опері Миколи Лисенка «Тарас Бульба» — там її виконує хор запорожців. Чимало українських поетів і культурних діячів другої половини ХІХ – початку ХХ століть створили свої тексти на цю мелодію. Це і український історик та публіцист Михайло Драгоманов, і письменник та педагог Борис Грінченко, і поетка Христина Алчевська з родини меценатів Алчевських[5]. 

Тарас Компаніченко виконує пісню «Гей не дивуйте добрії люди» саме в інтерпретації Христі Алчевської, яка написала текст до цієї козацької пісні 1917 року протягом Української революції. Сто років потому ця композиція увійшла до аудіоальбому «Хореї Козацької» «Пісні Української Революції». За нього гурт отримав найвищу державну творчу відзнаку — Шевченківську премію 2023 року.

Аудіоальбом «Пісні Української революції» — результат спільного проєкту Тараса Компаніченка й Українського інституту національної пам'яті

Мабуть, ви помітили, що «Гей не дивуйте добрії люди» звучить  оптимістично, без журби й фатального мінору, при тому, що більшість українських народних та історичних пісень, за словами Євгена Маланюка, сентиментальні й сумні[6]. Та ми з вами сьогодні переконалися, що українські пісні спротиву й свободи — дуже різні за настроєм. Від жартівливого «Комарика» до лірично-трагічних «Журавлів», від маршової та  героїчної «Гей не дивуйте, добрії люди» до завзятої «Лента за лентою». Різноманіття українського музичного фольклору і авторської пісенної спадщини, що присвячена темі свободи, вражає! У кожній пісні — наша історія. Сподіваюся, що після перемоги уся наша боротьба залишиться в історії та піснях, і ніколи знову — на полі бою.

Перелік використаних джерел

1. Корчова О. Міф Квітки. Як американська співачка стала «голосом України». Український тиждень. 2013. № 15 (283). URL: https://tyzhden.ua/mif-kvitky-iak-amerykanska-spivachka-stala-holosom-ukrainy/
2. Цісик Квітка. Наша Парафія. URL: https://parafia.org.ua/person/tsisyk-kvitka/  
3. Гавдида Н. Пісня Б. Лепкого «Чуєш, брате мій» у контексті українського літературного процесу ХХ століття: націєконсолідуючий аспект. Збірник праць ТО НТШ. Т. 2: Національно-визвольні змагання українського народу у XX столітті. Тернопіль: Меркьюрі-Тернопіль, 2006. С. 59–70. URL: https://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/15227/2/ProcNTShTB_2006v2_Havdyda_N_I-Pisnia_B_Lepkoho_Chuiesh_59-70.pdf
4. Попелюк Р. Пісні, на яких постав «Батько наш Бандера». Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/pisni-na-iakikh-postav-batko-nash-bandera/
5. Локальна історія. Гей, не дивуйтесь, добрії люди. Українські історичні пісні. Випуск IV, 2021. YouTube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=ZwBRiBtNSfw
6. Маланюк Є. Крути. Народини нового українця. Прага: Пробоєм, 1941. 28 c. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/27760/file.pdf