«Пізнай себе», або що таке культура
Вітаю, шановні наші глядачі й глядачки, читачі й читачки, слухачі та слухачки!
Ми пропонуємо вам зануритися у чарівний світ української культури, у її різнобарв’я і красу, у потужне поле її креативної життєдайної енергії.
О, я вже бачу ваші нахмурені брови та невдоволені міни, і майже чую скрушне зітхання: «О Боже, знову вони зі своєю культурою, з моралями, що пахнуть нафталіном, і персонажами, що вічно пишаються власним стражданням! Навіщо нам це?!»
Однак не поспішайте сердитися. По-перше, тому, що ми доклали максимум старань, аби у запропонованих тут лекціях не було ані нафталіну, ані страждання, натомість щоб кожен матеріал був максимально насичений подихом свободи, успішності й креативності. По-друге, з-поміж тисяч сюжетів, крізь призму яких можна розповідати про українську культуру, ми вибрали саме ті, що мали б нині хвилювати молодь та підлітків. І нарешті, по-третє, тому, що наші короткі захопливі розповіді зовсім не повторюють інформацію, яку ви могли отримати з шкільних підручників. Отож запрошуємо вас у подорож, яка принесе багато нового й цікавого: позитивні емоції, знання, знайомства, а подеколи просто розвагу.
Про що ж тоді цей курс, запитаєте ви. Відповіді на це питання і присвячено нашу вступну лекцію. Спершу ми поміркуємо над тим, що воно таке культура і навіщо з нею люди носяться, як з писаною торбою. Потім застановимося над тим, як знання «про теперішнє і минуле» допомагає орієнтуватися у світі, знаходити в ньому власні неповторні шлях і місце, ба більше, проєктувати амбітне майбутнє. І нарешті ви довідаєтеся про загальну структуру нашого курсу, різноманітні за тематикою лекції якого об’єднано у три основні блоки: «Пошук себе», «Мапа своїх» та «Формування середовища».
Тож почнімо. Що ж воно за звір такий культура? Чи може бути людська спільнота без культури або культура поза спільнотою? І навіщо нам про це знати? Нумо розбиратися!
Почнемо з кількох метафор. Уявіть собі фантастичний світ, наповнений безліччю чогось, що є нічим, жоден з об’єктів такого світу не має ані власної матерії та енергії, ані форми, ані пам’яті, ані здатності до розрізнення чи комунікації, ані можливості захистити себе від руйнування іншими, такими ж безформними і аморфними об’єктами, а саме існування цього світу позбавлене будь-якого сенсу. Уявили? Це я описала вам світ, в якому відсутня культура. Можливо в певному позалюдському вимірі він був би цілком нормальним. Та як гадаєте, з позицій людини, людської спільноти, людського досвіду чи міг би він бути комфортним? І загалом чи було б можливим саме буття людини у світі, зануреному в хаос безформності та безсенсовності? Напевно ні.
Дуже узагальнюючи, можемо сказати, що форма, порядок, зв’язки та засади функціонування усього матеріального, фізичного світу залежать від того, чи належно і гармонійно функціонують закони природи. Але людина, людські спільноти, людство загалом — це щось значно більше і складніше, ніж навіть безмежно складне природне середовище планети Земля. Бо це дивовижне поєднання матеріального і духовного. І хоч механізми цього поєднання досі залишаються не повністю розгаданими, зберігаючи в собі сакральну таїну, його результат добре відомий — це створена людьми культура.
А тепер іще раз звернімося до метафори, але на цей раз уявімо собі так само поглинутий хаосом, тільки не просто матеріальний, а соціальний світ. Тобто своєрідну людську спільноту, позбавлену форми, порядку, сенсу, без пам’яті, без прагнень і почуттів, без розуміння границь, без моралі та емпатії, без розрізнення добра і зла, без мети, без усвідомлення власного місця у Всесвіті, врешті, навіть без уміння відрізнити себе від інших… Словом, без всього, що нині наповнює життя кожного з нас і чого ми зазвичай можемо й не зауважувати, поки його маємо, так само, як не помічаємо повітря, котрим дихаємо, аж до моменту, коли цього повітря з якоїсь причини забракне. Допускаю, що вам би зовсім не хотілося, аби такий страхітливий світ став постійним середовищем вашого існування. Адже ми звикли до впорядкованого соціального світу, який існує відповідно до певних, насамперед, моральних правил, засад та цінностей, і в якому кожен може продуктивно реалізовувати власні прагнення і потреби, тобто, до соціального світу, наповненого людською культурою. Соціальний світ без культури — це світ без цінностей, форми і порядку, ба більше — світ без повітря, і в ньому загине усе живе.
Тепер погляньмо де ж у цьому окультуреному, одухотвореному світі кожен з нас. Людина з’являється у земному житті, маючи власне неповторне тіло. За рисами обличчя, статурою, звучанням голосу тощо ми впізнаємо людей та відрізняємо їх одне від одного. Втім, повнота людської природи не вичерпується її фізичним полем. Не менш важливими є почуття, емоції, афекти, потяги тощо, які творять наше чуттєве поле. В ментальному ж полі оселилися знання, ідеї, помисли, мрії, плани, проєкти тощо. Врешті — наше духовне поле заховує в собі уявлення про моральні норми, систему цінностей, місце людини у Всесвіті, її зв'язок із джерелом Життя. Всі ці поля зустрічаються і співдіють між собою, надаючи кожному з нас тієї унікальності, що променить у зовнішності та манері одягатися, у поведінці та способах комунікації, у характері, звичках, вчинках і словах, у помислах і виборі життєвих стратегій, у тому, як ми презентуємо себе світові чи як реагуємо на нього. Цю унікальність прийнято називати «персональною культурою індивіда». З часом людина дорослішає, якісь риси у ній змінюються, якісь втрачаються, а ще інші з’являються нові, а однак вона залишається тотожною собі допоки зберігає власну культуру, такий собі своєрідний центр управління, відповідальний за народження високих помислів та їх успішну реалізацію, за прагнення пізнавати себе та слідувати своєму покликанню, за формування і збереження неповторної особистості індивіда.
У більш глобальному вимірі — для країн, націй, народів — збереження культури є збереженням центру свого Буття, власної екзистенції, основного джерела життєдайної енергії, яка дозволяє народу, нації, державі водночас і розвиватися, і змінюватися, і залишатися тотожними собі та своїй унікальності, тобто зберігати свою ідентичність.
Культура росте і змінюється разом зі своєю спільнотою, зберігає у барвах, формах, цінностях, здобутках, як і в шрамах, подряпинах і зморшках усю життєву історію носія, історію про злети, падіння і знову злети, про кохання, про вірність і зраду, і про вибір шляху до нового кохання, про амбітні прагнення та їх успішну реалізацію, про слабкість і силу, про страх і відвагу, врешті, про дивовижну здатність заліковувати рани, відновлюватися і рухатись вперед. Культура — це і пам’ять про природу власного «я», і спосіб «пізнати себе», і вибір власного шляху в майбутньому. Водночас жодна культура не існує у вакуумі. Найглибше ми відчуваємо й осмислюємо її саме у місцях дотику з іншими, у місцях розмежування і єднання, гармонійної співпраці чи, навпаки, протистояння, у місцях пізнання іншого крізь призму власного досвіду та пізнання себе у зіставленні з іншим.
А що означає втратити культуру? Чи відмовитися від власної культури на користь іншої, чужої, котра може здатися більш привабливою або престижною? Знову вдамся до метафори. Ми вже знаємо, що для народу, нації, держави культура — це своєрідний центр прийняття стратегічних рішень, де, по-перше, архівується і зберігається пам'ять про минуле, яке слугує підмурівком нинішньому і прийдешньому, а по-друге, проєктуються найкращі сценарії майбутнього розвитку, розробляються інструменти й стратегії їх реалізації, вибудовуються політики для контактів з друзями, способи захисту від ворогів і ще багато іншого. Як ви думаєте, що станеться з народом або державою, які добровільно або силоміць віддадуть цей життєво важливий об’єкт в управління чужинцям, а тим більш — ворогам? Здогадатися легко — ця держава, нація, народ дуже скоро підуть у небуття. Спершу буде стертою унікальність культури, а потім фізично знищать тих, хто все ще почуватиме власну до неї причетність та відповідальність за її долю. Отже, ті, хто хоче зберегти себе, мусять подбати про збереження власної культури.
Тож підсумуємо. У цій частині лекції ми ознайомилися з самим явищем «культури» та з тим, яке її місце або значення в житті як окремих людей, так і цілих спільнот. Як я й обіцяла на початку цієї лекції — ми не повторювали того, що можна знайти у підручнику, тому я не давала вам жодних визначень. Але, якщо комусь дуже захочеться, то можна заглянути в будь-яку енциклопедію і там прочитати все, що написане під гаслом «культура». В такому разі ви можете з подивом виявити, що різних визначень культури надто багато, аби всіх їх згадати в короткій лекції, а втім кожне із визначень в чомусь залишається не достатнім. Та воно й не дивно, бо культура це не якийсь завершений у собі об’єкт чи явище, а живий процес, якому не буде кінця допоки існуватиме людство. Отже, знайомитися з культурою, вивчати й осмислювати її — значить заглиблюватися у саме життя, пізнаючи його красу, його сенс і його різноманітність.
«Добре, — скажете ви, — але навіщо це нам вивчати»? Ну от про це ми поговоримо у наступній частині лекції.