«Пізнай себе»: навіщо вивчати українську культуру

Привіт! У першій частині вступної лекції ми поговорили про те, що таке культура, а зараз пропоную замислитися над тим, як ми можемо з нею співдіяти і навіщо нам досліджувати культуру, а тим більше — навіщо знати її історію? 

І тут я знову передбачаю ваше невдоволене зітхання: «Знаємо-знаємо, можна не продовжувати…, чули багато разів: «ти ж українець/українка, ти мусиш знати українську культуру, бо … це твій обов’язок, наприклад, перед батьками, родом, народом, державою тощо…, і взагалі це твоя  ідентичність». І що з того, — скажете ви, — коли нам це не-ці-ка-во!.». 

Визнаю, що навіть якщо у схожих напучуваннях про обов’язки та ідентичності є чимало справедливого (хоча й далеко не все), то в них точно відсутнє те, що стане мотивацією для вивчення української культури.  

Втім постривайте усе заперечувати, адже ми не про те! Забудьмо на певний час про обов’язки, натомість спробуємо задуматися над вашими власними потребами.

Ви уже міркували над тим, якими для вас є власні життєві потреби? Йдеться не про базові потреби, такі, як їжа, одяг, житло, хоча вони також дуже важливі. Пофантазуймо трохи масштабніше — як ви бачите своє щасливе майбутнє? Що саме зробить вас щасливими? До чого ви прагнете? Які найперші кроки плануєте зробити, починаючи торувати самостійний життєвий шлях? На що збираєтеся опертися, до кого дослУхатися, а від кого відмежуватися? Врешті, де набратися сміливості аби твердо простувати до омріяної мети? А що таке мета? Як про неї дізнатися, як її для себе сформувати? Чи мусить кожен знайти її для себе самотужки, чи краще піти торованим шляхом і зробити так, як радять старші: батьки, вчителі, родичі? Врешті, як справитися з важкими, болючими викликами, які поставило перед нами сьогодення із всіма реаліями війни? Чи взагалі доречно говорити про щастя, коли щомиті під загрозою стоїть саме життя, і ця загроза залежить не від нас, а від забаганок оскаженілого ворога? 

Складні питання, на які немає однозначних відповідей. А головне — у кожного з вас відповідь буде своя, унікальна і неповторна, бо не існує в природі ані цілком однакових людей, ані цілком ідентичних доль, ані спільного для всіх одного і того ж щастя.

Видатний український мислитель XVIII ст. Григорій Сковорода, накреслюючи шлях до істинного щастя дав важливу пораду: насамперед «пізнай себе». Навіщо, запитаєте ви? Бо тільки пізнавши себе, ми знайдемо своє унікальне покликання і, слідуючи за ним, зможемо бути щасливими не залежно від зовнішніх обставин. 

Уявляєте, у час Просвітництва, коли європейські філософи розробляють концепцію унітарного суспільства, в якому освічений правитель, так званий «філософ на троні», повинен придумати якусь універсальну «формулу щастя», а потім навчити своїх слухняних громадян, як правильно жити, аби стати однаково щасливими, в Україні Григорій Сковорода уже сміливо висловлює ідеї, суголосні з концепціями сучасної нам психології. Він каже про те, що кожна людина унікальна, і шлях до щастя у кожної людини теж унікальний. І ніхто сторонній не повинен нав’язувати іншому свого бачення шляху, бо фігурально кажучи, те, що добре для черепахи, жодним чином не пасуватиме орлу, і навпаки — те, що добре для орла виявиться згубним для черепахи. 

Але ж як це зробити? Що значить «пізнай себе», як знайти свою «споріднену працю» яка буде виконуватися радісно, принесе насолоду і відчуття реалізованості? Як навчитися будувати життя так, щоб воно, попри всі зовнішні негаразди, які можуть в ньому траплятися, все ж було сповнене любов’ю, вдячністю і теплом? Де взяти якщо не готові рецепти, то бодай можливі варіанти розв'язання цих проблем? Ось саме тут вам стануть в пригоді знання з історії культури. 

Ми вже довідалися про складний і нерозривний зв’язок людини з її культурою. Адже, з одного боку, усе буття людських спільнот здійснюється у потоку культури, з іншого — самі ж таки люди її, тобто культуру, продукують та змінюють. Тобто створена попередніми поколіннями культура, як потік чи процес, задає своєрідні рамки, в яких кожна людина може і мусить діяти, хоча вони і не є заданими назавжди чи непорушними.  Люди, як істоти, наділені свободою, здатністю творити і прагненням випробовувати межі, завжди можуть ризикнути змінити конфігурацію цього потоку, розширити його чи надати йому нового напрямку. Отже, аби пізнати себе, власні кордони та власні можливості, треба пізнати свою культуру. 

Давайте я поясню це на прикладі. Ми знаємо, що відповідно до законів природи людина не може літати. Це рамка, задана нам природою. Але як істота, наділена розумом і душею, людина здатна збудувати собі інший, уявний світ, в якому стає можливим те, що фізично таким не є. Отож люди з давніх-давен мріяли про небо і про те, щоб відчути радість польоту. В добу античності ця мрія реалізувалася в легенді про геніального майстра Дедала, який зумів сконструювати крила і полетів на них разом зі своїм сином Ікаром, аби здобути свободу. Натхненний польотом Ікар зробив помилку і загинув, а Дедал після того також більше не літав. Не важливо, чи стоїть за цією оповідкою реальна подія, чи ні. Важливо, що була мрія і пам'ять про можливість її втілити залишилася в історії. Це розмова і про межі, встановлені тогочасним рівнем культури (тоді іще не було інструментів, які б і справді дозволили людям літати), і про те, як можна ці межі розсунути, а мрію передати далі. Адже мрія Дедала нікуди не зникла. Через майже півтора тисячоліття Леонардо да Вінчі повертається до спроби її втілити у реальне життя. Він створює креслення літальних апаратів, які були дуже близькими до сучасних дельтаплана та гвинтокрила. А втім тогочасні технічні можливості та матеріали, з яких він міг сконструювати свої апарати, ще не дозволили їм насправді злетіти. Геніальний Леонардо да Вінчі знову ж таки випередив час на декілька століть наперед, суттєво розширивши межі тогочасного культурного простору, і не даремно. Бо мине іще декілька століть і люди таки почнуть літати. А до реалізації мрій про небо докладуть своїх знань і таланту ще й чимало українців. Сподіваюся, вам добре відомі імена українських авіаконструкторів Костянтина Калініна, Олександра Кудашева, Ігоря Сікорського, Сергія Корольова. Чи Федора Федоровича Терещенка, який, окрім всього, ще й став меценатом літакобудування, заклавши перше в Україні виробництво аеропланів. А крім них ще мала бути сила силенна інженерів, конструкторів, технологів, майстрів, пілотів, словом людей, які повірили, що літати можливо, та посвятили цьому своє життя іноді навіть всупереч власній безпеці чи здоровому глузду. 

Між моментом, коли з’явилася легенда про Дедала і реальним розквітом авіації лежить відстань більш-менш у дві тисячі років. Це не просто час, це пам’ять яка була постійно присутньою в культурному просторі й передавалася із покоління в покоління: про потребу реалізувати амбітну мрію, про сміливість вийти за уявні межі можливого, про пошук нових вимірів свободи і, врешті, про необхідність знайти себе, повірити собі, своїм ідеям і своєму покликанню. Ви запитаєте, до чого тут історія культури? До того, що в історії ідей, які народжуються та реалізовуються людьми є тяглість. І, щоб хтось сконструював реальний літак, спершу хтось мав придумати і переконати інших, що літати важливо і можливо. Адже спроб «полетіти» було значно більше, ніж ті, що я тут згадала. В культурному просторі людства накопичувався досвід спроб і помилок разом з вірою в те, що задачу вирішити можливо. Чи наприкінці XIX ст. вдалося б сконструювати справжні літаки, якби навіть ідеї польоту на той момент у пам’яті не було і її б довелося наново вигадувати? Напевно ні, бо від неймовірної ідеї до її втілення завжди лежить чимала відстань. Згадайте, політ у космос, електронно-вичислювальні машини, інтернет і практично усі «гаджети» без яких ви нині не уявляєте життя, спершу придумали письменники-фантасти, а вже потім їх створили захоплені своєю справою вчені. І так буде майже скрізь, яку б важливу справу ми не взяли — ті, хто остаточно реалізував ідею, опиралися на досвід минулого як на своєрідну скарбничку, з якої вибирали необхідні знання чи інструменти.

І ще одна важлива річ, якій навчає цей досвід: якщо не вдалося відразу реалізувати якусь ідею, це ще зовсім не свідчення провалу, можливо просто не прийшов іі час. Зерно, посіяне в ґрунт навесні, дасть урожай ближче до осені. Так само відбувається з новими продуктивними ідеями. Тож після першої невдачі не варто впадати в зневіру, може вашим амбітним новаторським помислам просто потрібно дати час і простір, щоб вистоятись і дозріти, перш, ніж вони будуть втіленими в життя.

Я навела вам дуже яскраві приклади. І ви можете слушно сказати, що перший літак давним-давно сконструйований, а на землі надто багато людей, аби кожен став такою яскравою зіркою. Погоджуюся, не кожен мусить отримати світове визнання, та  і потреби у цьому нема. Не важливо, як саме ви збудуєте власний шлях до щастя, важливо, щоб це був саме ваш вибір, зважений і свідомий, щоб він відповідав саме вашим потребам, зацікавленням, талантам, а не тільки чиїмсь щодо вас очікуванням. 

Сподіваюся, що ви вже здогадалися, до чого тут знову культура. Дуже просто: аби зробити вибір потрібно мати з чого вибирати, а ще дуже корисно знати, як цей вибір робили інші люди і що у них з цього виходило. Адже, що ширшим буде поле для вибору і що більше ви знатимете про різні життєві траєкторії, особливо коли вони успішні, то більше шансу, що ви зумієте добре вибрати і власний життєвий шлях. 

Звично сфера вибору юнака чи юнки зводиться до життєвого досвіду батьків, найближчої родини чи друзів. Але що, коли цей досвід не надто вдалий? Або професійна стежка, яку пропонують батьки, не відповідає вашому запиту, характеру, вашим прагненням і уявленням про власне майбутнє? Ще важче робити вибір, коли є якісь обмеження, через які хочеться сказати — це не для мене, я мушу відмовитися від мрії, бо просто не маю вибору? Як у цій ситуації вчинити — змиритися чи все ж спробувати вийти за межі обставин і ризикнути збудувати власну життєву дорогу так, щоб вона відповідала вашій природі? Тільки ж де взяти для цього наснагу та силу опиратися зовнішнім обставинам? Але ж повірте, ви не перші, хто стрічається із подібними викликами. Може варто подивитися на приклади того, як в аналогічних ситуаціях діяли інші? 

Мабуть, іноді такими прикладами можуть слугувати герої фільмів, книжок або театральних вистав (що теж лежить у царині культури), але «нафантазувати» щасливе й успішне життя трохи легше, ніж справді його прожити. 

А що, як звернутися до історій реальних людей? Їх чимало в нашій культурі, тих, що ставали успішними і щасливими не стільки завдяки, скільки всупереч обставинам, з нуля вибудовували бізнеси, всупереч суспільному осуду мандрували, пізнаючи світ, чи ставали відомими митцями, всупереч упередженням і навіть заборонам, засновували освітні заклади, театри, музеї, виробництва, реалізовували себе в політиці або науці, чи й просто знаходили радість у тому, чим займалися і що любили, не конче стаючи, знаменитими. У циклі лекцій «УКультура. Школи» ми помістили розповіді саме про таких людей, про те, як вони, ламаючи стереотипи, робили те, що інші вважали неможливим, як вибудовували свої життєві стратегії, і чому залишилися знаковими в українській та світовій культурі. Впевнена, їхні історії можуть стати для вас реальним джерелом натхнення. Адже найважливіший крок до здійснення власної мрії, до реалізації власного покликання полягає в тому, аби повірити — це можливо. 

Саме з думкою про це ми й формували концепцію нашого курсу. Як я вже означила у першій частині цієї лекції, курс поділено на три основні блоки: «Пошук себе», «Мапа своїх» та «Формування середовища».

Усі лекції із циклу «Пошук себе» оповідають про те, як різні діячі української культури, і знамениті, і не дуже відомі, і просто пересічні люди, знаходили та реалізовували своє покликання, як шукали власні ідентичності у контексті різних традицій, середовищ, культур, а давши собі відповідь на питання «ким я є», послідовно і відповідально втілювали в життя власний вибір. Ми намагалися показати вам якнайширший спектр пошуків та відповідей, адже ідентичність це не лише про етнічну чи релігійну приналежність, це не про те, що може бути кимось стороннім нав’язане, або до чого можна змусити. Ідентичність — це прояв свободи, це самостійний вибір і відповідальність за нього. Про те, що таке ідентичність і якою різною вона буває нам доведеться поговорити в окремій лекції, бо тут мені забракне місця на цю складну і цікаву розмову. Зараз хочу наголосити лиш на одному — ідентичності можуть і навіть мусять бути множинними. Втім шлях до щастя, який починається із «пізнай себе», тобто знайди свою природу, не однопланову, нудну й безбарвну, я яскраву та різноманітну, знайди своє місце у цьому світі, обери своє покликання, реалізуй свою мрію і сформуй унікальну життєву траєкторію — це все про пошук власної ідентичності, який може і повинен бути захопливою пригодою, а не важкою та незручною ношею, типу «валіза без ручки». А ще ми хотіли цими лекціями вам показати, що сумніви, помилки, навіть провали чи хибно вибрані цінності та стежки — це звична ситуація там, де людина вдумливо шукає себе. І це нормально! Цього не слід боятися. Адже річ не в тому, щоб ніколи не помилятися, а в тому, щоб уміти визнати помилку та виправити її, не перекладаючи відповідальність за свої негаразди на когось іншого.

«Мапа своїх» — це розповіді про те, як українці разом з представниками різних етносів, що з давніх-давен поселилися на території України, дбали про розвиток наших міст і творили спільний полікультурний простір, як вірмени, німці, євреї, караїми, греки, кримські татари і ще багато інших ставали «українцями за вибором» бо вважали себе патріотами землі, на якій оселилися, яку любили і в розвиток якої вкладалися фінансово, інтелектуально та духовно. Поки що ми не встигли підготувати лекції про всі українські міста, почали з Києва, Харкова, Багчасараю, Полтави та Луцька, але обіцяємо, що поступово «Мапа своїх» наповнюватиметься новими й новими історіями і врешті стане максимально повною мапою України, на якій кожен, хто любить цю землю, поважає її культуру, мову, історію зможе знайти місце для себе, не залежно від етнічної, расової чи релігійної приналежності творячи потужну політичну українську націю. 

І нарешті про блок «Формування середовища». Люди завжди намагаються створити довкола себе середовище, яке відповідатиме їхнім смакам та потребам, а жити в якому їм буде затишно, комфортно і безпечно. Інша справа, що в різний час і в різних країнах саме уявлення про «комфортно» було різним. Так само, як різними могли бути сили та дійові особи, які приймали остаточне рішення про те, чим і як те середовище наповнювати. Наприклад, у демократичних політичних системах планування міст чи осель завжди орієнтоване на те, щоб їхні мешканці почували себе в безпеці і щоб їм було максимально зручно. В такому середовищі люди відчували, що про них дбають, а їхні потреби мають значення. Натомість у тоталітарних режимах буває зовсім навпаки — там намагатимуться показати всемогутність влади, поряд з якою звичайні громадяни мають почуватися приниженими, залежними, а їхня гідність та життєві потреби будуть знівельованими. У відкритих, толерантних спільнотах люди можуть самі вирішувати, як одягатися, які носити зачіски чи яку музику слухати. Натомість там, де панують погляди надмір консервативні, а тим більше ксенофобські, вимагатимуть, аби всі виглядали однаково, а порушення правил, вихід за межі уніфікації, прояв творчої креативності та свободи піддаватимуться осуду чи й переслідуванням. Отож, такі важливі, хоча й, на перший погляд, цілком буденні, речі, як мода, формування міст, чи розвиток мистецтва, можуть дуже багато розповісти про те, якими були або ж якими хотіли здаватися люди, котрі всім цим користувалися. 

Отож запрошуємо вас вдумливо та зацікавлено помандрувати сторінками розповідей про українську культуру, про її минуле та сучасне. Ці лекції дозволять вам збагатитися сміливими ідеями, якими щедро наповнена українська культура, осягнути її характер і красу, довідатися про її місце на культурній мапі Європи, про те, чим українці збагатили світову культуру, та  якими здобутками інших народів самі потребували скористатися, якими відважними, креативними та успішними були і зараз є люди, що творять українську культуру вважаючи себе українцями, іноді за народженням, а іноді за власним вибором.

Нехай ваша мандрівка принесе вам радість, натхнення та інтелектуальну насолоду!