Мапа своїх. Луцьк. Частина 1

Вітаю! Ми продовжуємо цикл лекцій «Мапа своїх» — разом із вами досліджуємо, як представники різних етносів творили спільний культурний простір на території України. І сьогодні у фокусі Луцьк — давнє місто з багатим минулим. Впевнені, що деякі з вас знають його як адміністративний центр Волинської області, інші ж чули про Луцький замок. У цій лекції ми поглянемо на Луцьк як на мозаїку культур. Кожна з них залишила у місті свій слід. Ви дізнаєтеся, як виник та розвивався Луцьк, де і чому селилися представники різних етносів, а також про те, яку роль вони відігравали у формуванні міста. Готові? Тоді розпочинаємо цю захопливу подорож!

Основним населенням Луцька були і є українці. У добу Середньовіччя та в ранньомодерний час вони називали себе русинами, підкреслюючи, що є нащадками Київської Русі. Тут поруч з українцями жили представники багатьох інших етносів. Вони не були численними, але у різні періоди брали участь у захисті Луцька від ворогів, у розвитку та розбудові міста. Відкритість і толерантність завжди були сильною рисою української культури. Свідчення про це знаходимо в архівних документах та літописах.

Пропонуємо вам помандрувати з нами у давній Луцьк, щоби скласти з окремих фрагментів цілісну мапу луцьких «своїх». Уявімо, як такі різні люди — українці, поляки, німці, шотландці, євреї, вірмени, караїми та багато інших етносів — виходили разом на ринкову площу Луцька. Тут зустрічалися та задавали модні тренди. Одні торгували різним крамом, інші його купували. Ділилися новинами та обговорювали життєво важливі питання міського самоврядування. Всі ці люди створювали цехові спільноти й ходили одне до одного на гостину, одружувалися і раділи народженню дітей. Разом боронили спільне місто та, врешті, разом оплакували загиблих. Чи була в тій спільноті ворожість між окремими членами чи представниками різних етносів і релігій? Напевно, якась була, як і скрізь. Але прагнення до порозуміння брало гору. Потреби дбати про спільне благо і разом розвивати своє місто були важливішими, ніж плекання ворожнечі. Так Луцьк зростав і змінювався, поки не набув сучасного вигляду. Отож, погляньмо, як усе починалося. 

Уявіть острів посеред річки Стир на Волині. Там у VII чи VIII столітті виник Луцьк. Тоді його назвали Лучеськ — ця назва походила від слов’янського слова «лоука», що означає вигин або затока. У X–XI століттях на найвищому майданчику цього острова збудували укріплене городище, іншими словами — дитинець, город або град. 

Олександр Дишко. «Острів Луцьк у XVI ст.», сучасна реконструкція

Ще тоді в місті існувала сформована громада, про що свідчать літописні згадки. Наприклад, 1085 року лучани вже самі вирішували, якого претендента на княжий престол їм підтримувати. А ще через сто років Лучеськ, тобто сучасний Луцьк, став удільною столицею Східної Волині та важливим політичним осередком України-Руси. Скажімо, якби ви тоді хотіли посісти княжий престол, то мусили б подбати не тільки про контроль над Луцьком, а й про прихильність його мешканців. Цікаво, якою б була ваша «передвиборча кампанія»?

Мініатюра з Радзивіллівського літопису XV ст.

Як щойно мовилося, найдавніша частина міста — це дитинець, з якого і почалося формування Луцька. Але місто було значно більшим, ніж оточене мурами городище, де могли жити князь чи його намісник. Адже є ще і військо, і адміністрація, і ремісники та купці, і багато інших людей. Де ж вони жили і як між собою спілкувалися? 

Трохи нижче від дитинця розташовувався посад, тобто майдан, площа якого становила шість гектарів. Тут жили князівське військо, бояри та торгово-ремісничий люд. 

Олександр Дишко. «Площа Ринок у Луцьку ХVI–XVIII ст.», сучасна реконструкція

Протягом XIII–XIV століть дерев’яні укріплення дитинця перетворилися на кам’яну фортецю, яка сьогодні  відома нам як Луцький замок. На місці ж посаду заклали ще один замок — Окольний. Тут перебували вірні верховному князеві бояри-шляхта, що разом із правителем виконували військову, адміністративну і судову функції. 

Луцький Замок, 1352–1366. Аксонометрія В. Трофимюка 

А як можна було потрапити у місто? З Руського літопису знаємо, що дістатися на острів можна було з півночі мостом над греблею. У разі нападу міст відсікали — і місто було неприступне для ворога. Саме так сталось у середині XIII століття під час великої повені, коли до Лучеська підійшли загони монгольського воєводи Куремси. У той момент військова залога князів Данила і Василька Романовичів була відсутня. Тож місто було, як тоді казали, «не утвержене і не уряжене». Та лучан це не зупинило. Вони вирішили оборонятися своїми силами, завчасно відсікли міст, рясно відстрілювалися з луків і… встояли! Куремса не зміг подолати річку. 

Данило Романович (1201–1264) — король Русі, князь волинський, галицький.

Василько Романович (1203–1238) — князь волинський, брат і найближчий сподвижник Данила Романовича.

Дивовижний порятунок міста приписали святим Івану та Миколі. Звідси й назви храмів у двох частинах тодішнього Лучеська: Церква Івана Богослова та Свято-Миколаївський храм. Відвідати їх ви можете і сьогодні, завітавши до сучасного Луцька.

Церква Івана Богослова — перший християнський кам'яний храм Луцька XII ст., розібраний в кін. XVIII ст. Донині збереглася підземна частина церкви. 

Але якщо поряд із князівською інфраструктурою вже існувала й міська громада, де ж мешкали ремісники, крамарі та купці? Спершу на острові для них залишилося вкрай мало місця — приблизно два гектари. Решта суші періодично підтоплювалась паводками. Тим міщанам, які хотіли вести професійну діяльність біля укріпленої осади, доводилося самим подбати про місце для життя. Вони підсипали затоплювану територію та укріплювали береги стрімкого Стиру. Першими це завдання виконали русини-українці у пізньому Середньовіччі. Вони створили власний квартал зі своїми святинями біля самого підніжжя князівських укріплень. Однак острів потребував додаткових робочих рук. Саме тоді настав час інших народів, наприклад німців. 

Валерій Радиковський. «Русини», 1863

Перша згадка про німців у Луцьку датується 1149 роком. Під час облоги Лучеська суздальськими князями Юрієм Долгоруким і Андрієм Боголюбським якийсь «німчина» по греблі вибіг з острівного міста та пронизав завойовника рогатиною. Був цей чоловік воїном чи звичайним жителем міста, ми не знаємо, але літописця ця історія дуже вразила.

Юрій Долгорукий (бл. 1099–1157) — князь суздальський, переяславський і київський.

Андрій Боголюбський (бл. 1120–1174) — владимиро-суздальський князь, онук Володимира Мономаха.

Спершу німці приїжджали до Луцька для торгівлі, а з XVI століття — ще і з релігійних причин. Чому ж виникли ці нові причини? Деякі німці переселялися до найближчих католицьких держав, наприклад до сусідньої Корони Польської, пізніше — Речі Посполитої, опираючись протестантській Реформації. 

Річ Посполита в XVI—XVII ст.

Які ж луцькі німці нам відомі? Наприклад, замковий пушкар Ганус, згадки про якого датуються 1507 роком. Також це лікарі Урбан Шнербер та Ганус Ульріх, які жили у місті на межі XVI та XVII століть, й аптекар і купець Ян Гепнер, відомий у Луцьку з середини XVII століття. Усі вони були добре реалізовані професійно. Частина з них залишалися прихильними католицькій церкві, інші ж приносили на наші землі традиції лютеранства. Та головне, що вони вважали Луцьк своєю домівкою, вкладаючи чимало зусиль у його розвиток.

В аптеці

У добу Середньовіччя та в ранньомодерний час не кожен, хто жив у місті, мав юридичний статус міщанина, тобто повноправного члена міської громади. Тож і луцькі німці мали різний статус та різні правові відносини з містом. Наприклад, пушкар Ганус, який опікувався справністю замкового арсеналу, підпорядковувався безпосередньо замковій, а не міській адміністрації. Тобто не мав статусу громадянина Луцька, не сплачував до міської казни податки, але й не мав права купити собі нерухомість. Але придбати собі дім хотів! Тому мусив просити у короля спеціальний дозвіл для здійснення такої операції. Зрештою, Ганус житло купив, та громадянином міста так і не став. Король перевів його нерухомість під замкову юрисдикцію і вивільнив Гануса від сплати міських податків. Як наслідок, скарбниця міста недоотримувала доходи, тож лучанам ця практика не сподобалась.

Натомість інший німець, який жив у Луцьку в середині XVII століття, аптекар Ян Гепнер, до міської спільноти належав. Він був одружений із онукою лучанина-німця, а його сини — Урбан, Войтех і Флоріан — ще на одне покоління пов’язали життя родини з містом. Сам Ян був громадянином міста, входив до владної міської верхівки і тривалий час обіймав посади радця та лавника в магістраті. Якщо провести аналогії з нинішнім адмініструванням міст, можемо назвати Яна депутатом міської ради та суддею міського суду. 

Загалом німців у Луцьку ніколи не було багато, а їхні наступні покоління асимілювалися з місцевим населенням. Луцькі німці змінювали мову, імена та стратегії шлюбних союзів, не створивши у місті окремої спільноти.

Та це не завадило їм залишили по собі чудовий архітектурний слід. Йдеться про Лютеранську неоготичну кірху — наймолодшу пам’ятку давнього міста. Ця струнка та ефектна в усі пори і з усіх ракурсів споруда з високим шпилем стала візитівкою сучасного Луцька. Її збудували у 1905–1906 роках німці — колоністи Луцького повіту, використовуючи місцеву високоякісну світло-жовту цеглу бренду «Лучанин». Ділянку в місті німецькі колоністи отримали безкоштовно, але з однією умовою — вимостити бруківкою всю вулицю. Саме вона стала однією з небагатьох перших вулиць Луцька з твердим покриттям. Кірха пережила лихоліття двох світових воєн. 1941 року в її високий шпиль потрапила бомба. Ще через 20 років шпиль знову постраждав під час сильної бурі. Однак кірха збереглася до наших часів і сьогодні є пам’яткою місцевого значення.  

Лютеранська кірха (1907, архітектор Христіан Бейтельсбахер) у неоготичному стилі, 1-а пол. ХХ ст.

А тепер повернімося до ранньомодерного Луцька. Його перевагою була рідкісна для тогочасної Європи віротерпимість. Луцька міська громада демонструвала це на практиці. Наприклад, до виборного органу міського самоуправління — магістрату — послідовно обиралися представники усіх «міських націй»: українці, вірмени, німці, шотландці, які були як православними, так і католиками. Натомість євреї та караїми не були представлені в міському самоуправлінні. Але це легко пояснити — вони мали власні органи самоуправління. Водночас приїжджі народи отримали землю в місті пізніше, ніж корінне населення, тому їм для проживання діставалися прибережні райони. Земля на околицях Старого міста над річкою Стир була малопридатною для використання. Тому цим спільнотам довелося добряче попрацювати, аби її обжити.

Етнічні квартали Луцька

У добу пізнього Середньовіччя, окрім корінного населення, в Луцьку були три привілейовані етнічні групи: вірмени, євреї та караїми. У чому полягав привілей? Тільки ці три етнічні спільноти мали право компактно проживати у місті. Землі для поселення їм надали в межах острова, хоч і в його найбільш складних для життя сторонах — західній і південно-західній. Ці ділянки ще довго зберігали відповідні назви вулиць: Вірменська, Караїмська, Мала та Велика Жидовська. 

Ще з XV століття на березі Стиру стояла кенаса — молитовний дім луцьких караїмів. Остання ж її споруда була спроєктована і зведена з дерева у 30-ті роки ХХ століття. Вона нагадувала про сотні років життя невеликої, проте важливої луцької караїмської спільноти. На жаль, цю оригінальну пам’ятку зруйнував вогонь у 1972 році. Згадки про кенасу залишились у численних художніх творах і на фотознімках. Поряд з нею зберігся Караїмський культурний центр, збудований напередодні Другої світової війни. Сьогодні історією луцьких караїмів дедалі більше цікавиться молодь. Можливо, і когось із вас зацікавить ця захоплива тема. До Луцька, на свою малу батьківщину, і досі приїздять нащадки давніх караїмських родин.

Луцька кенаса й будинок плебанії, 1938

Монументально і трохи загадково виглядає й пам’ятка архітектури луцької єврейської спільноти — Велика, або Головна мурована синагога XVII століття. Чому Головна? Бо ще у XVI столітті євреї Луцька мали у місті кілька святинь. У XIX столітті деякі вчені помилково вирішили, що це залишки старого замку литовського князя Вітовта. Чому? Річ у тім, що Головна синагога має один незвичний елемент — оборонну п’ятиярусну вежу. «Як вона там зʼявилася?» — запитаєте ви. Луцькі євреї вдалися до такого компромісного архітектурного рішення, щоб отримати дозвіл короля Сигізмунда III збудувати нову синагогу на місці старої. Це доводить, що єврейська громада, як і інші жителі міста, брала участь у його захисті.

Луцька синагога, поч. ХХ ст.

Отож, ви вже знаєте, як виник і зростав Луцьк. Ми побачили, що в Луцьку німці, караїми та євреї залишили по собі відчутний слід — від бруківки і Лютеранської кірхи до незвичної Головної синагоги з баштою. Але це ще не вся історія міста. У другій частині лекції поговоримо про вірмен, які привезли сюди частинку Сходу, зокрема торгівлю і навіть архітектуру. Їхня присутність демонструє, що Луцьк був не тільки оборонною фортецею, а й важливим пунктом на торгових шляхах між Сходом і Заходом.