Мапа своїх. Луцьк. Частина 2
Вітаю! У попередній частині лекції ми зʼясовували, як зʼявився Луцьк, а також знайомилися із кількома етнічними групами, що відчутно міняли обриси цього міста. Нагадаю: йдеться про німців, караїмів та євреїв. Сьогодні більше поговоримо про вірмен, які значно вплинули на розвиток торгівлі зі Сходом у давньому Луцьку та залишили помітний слід в архітектурі.
Перші згадки про вірмен Луцька зʼявляються за часів правління на Волині литовського князя Дмитра-Любарта Гедиміновича, тобто у XIV столітті.
Любарт-Дмитро Гедимінович (бл. 1310–1384) — великий князь волинський і галицький.
Тоді Вірменське царство захопили іноземці, тому вірмени масово мігрували через Крим, Молдову і Волощину на терени Європи. В межах сучасної України з XII до XVIII століття з’явилося приблизно вісімдесят вірменських колоній. Найдавніші — у Києві, Львові, Белзі, Володимирі і, власне, у Луцьку.
Колишній вірменський квартал у Луцьку, сучасний вигляд
Сюди вірмени мігрували з Криму. Мабуть, саме тому Вірменська церква святого Стефана у Луцьку так сильно нагадує однойменний храм у Кафі.
Вірменська церква святого Стефана, кін. ХІХ ст.
Вперше ця церква у Луцьку згадується 1364 року. Це найдавніший збережений мурований християнський храм міста. Про перші століття життя вірмен у місті детальної інформації мало. Однак ми знаємо, що 1429 року, під час проведення у Луцьку з’їзду монархів, у процесії, що зустрічала римо-німецьких короля і королеву, був і вірменський владика. Найімовірніше, це був єпископ зі Львова, якому підпорядковувалася луцька парафія святого Стефана. Тобто вірмени вже тоді мали своє почесне місце у житті громади. Також ми знаємо, що волинський князь Свидригайло Ольгердович 1445 року подарував луцьким вірменам село Цеперів.
Привілей великого князя литовського Свидригайла вірменській громаді Луцька на маєток Цеперів, 1445
Свидригайло Ольгердович (бл. 1370–1452) — великий князь волинський, литовський і руський.
В самому ж місті за ними була закріплена не тільки юридика — окрема ділянка землі для поселення, а й сіножать на оболоні річки Стир.
Вірмени брали участь і в захисті Луцька. У давні часи оборонною лінією острівного міста був деревʼяний частокіл, оснащений вежами і бойовими галереями. Відомо, що 1552 року за справність двадцяти пʼяти сажнів, тобто приблизно пʼятдесяти трьох метрів, цього міського паркану відповідав вірменський священник Вартик. Між іншим, траєкторію цієї огорожі дослідники шукають і досі. Це й не дивно, бо ще 1637 року луцькі міщани заявляли, що вони раді б були відновити паркан, але ані самі не знають, ані від старших ніколи не чули, де проходила ця лінія оборони. Річ у тім, що у XVII столітті острівне місто вже не так, як раніше, потерпало від регулярних нападів. Тоді удар уже стримували мешканці луцьких передмість.
Скільки ж вірмен жило у Луцьку? У різний час по-різному, адже вірмени приїздили на проживання хвилями. У XVII столітті серед місцевих вірмен побутувала легенда про наявність у Луцьку трьохсот сімейств. Та насправді їх було значно менше навіть у найкращі для громади роки. Звідки ми це знаємо? По-перше, на вулиці Вірменській — тобто території, яку було відведено вірменам на західній околиці острова, можна було розмістити до тридцяти будинків. По-друге, у податкових реєстрах, тобто списках містян, які сплачували податок в міську казну, згадано значно меншу кількість вірмен. Наприклад, 1566 року значився тільки один Якуб з означенням «орменин», через три роки таких містян було десять, ще за рік — вісім.
Податковий реєстр луцьких міщан 1569 року, в якому фігурують імена вірмен та названі їхні професійні заняття
Та з реєстрами не все просто, адже до них не конче входили всі жителі, а точніше — дорослі та, здебільшого, чоловіки міста. Наприклад, 1547 року король Сигізмунд II Август звільнив вірмен, які приїхали до Луцька з Волоської землі, від деяких податків на десять років.
Привілей Сигізмунда Августа на тимчасове звільнення від податків новоприбулих до Луцька вірмен, 1561
А 1566-го вірмени Луцька отримали чергове звільнення від податків. Чому це важливо? Тому що звільнених від податків вірмен у податкові реєстри не записували. Ось чому ми їх не бачимо у документах. Труднощі у підрахунках створює і той факт, що не всі вірмени мали біля своїх імен відповідну позначку «вірменин». Так, у середині XVI століття у Луцьку жили вірменські родини Андросовичів та Біркозів. Обидві нараховували по декілька поколінь, створювали сім’ї з місцевими русинками-українками та були активними в міській діяльності. Деякі з них навіть обіймали найвищі міські посади, але про їхню етнічну приналежність можна дізнатися хіба з випадкової нотатки писаря.
Тепер подивимося, чим займалися луцькі вірмени. Згідно з реєстром 1569 року, вірменин Шарап був купцем і платив податки з торгівлі та торгової комори. Це означає, що він входив до одного із найзаможніших прошарків жителів Луцька. Іваніс сплачував податки за магазин, торгівлю і будинок, а його слуга Петрок — лише за ремесло і дім. Микирдич і Захаріяш торгували шовком, а дружина Мурадина платила податки за дім і торгівлю. Загалом луцькі вірмени рідко займалися ремеслами — частіше вони торгували привезеними здалеку дорогими товарами.
Характерний одяг представників східного купецтва (крайній праворуч — вірменин) на гравюрі Абрагама де Бройна, 1581
А тепер пригадайте факт звільнення вірмен від податків і спробуйте відповісти на таке запитання: чому очільники держави були настільки зацікавлені у вірменських поселенцях? Відповідь очевидна: вірмени відігравали надзвичайно важливу роль у розвитку міжнародної торгівлі. А це не тільки гроші у державну і міську казну, а й доступ до елітних товарів, сприяння дипломатичним місіям, міжкультурні контакти і ще багато іншого.
Середньовічні купці й ремісники
Вірмени історично посідали важливу торговельну нішу на осі Схід — Захід. Головні осередки вірмен на українських землях — Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Львів — лежали на транзитних торговельних шляхах. Луцьк, як і Київ, Володимир та Львів, щонайменше з XIV століття були головними українськими містами з правом торгового складу. Сьогодні ми сказали б — із логістичними хабами. Що це означало? Право складу вимагало від окремих мандрівних купців і від цілих купецьких караванів зупинятися в таких містах на певний період. У Луцьку зупинка тривала два тижні. Купці мали розвантажити свої товари, сплатити в міську скарбницю торговельне мито та запропонувати оптовий продаж своїх товарів місцевим жителям. У містах з правом складу створювалися умови для тривалого розміщення купців та будувалися «торгові комори» для складування товарів. Тож вірменські купці, які возили східні вироби на Захід, транзитом зупинялися в Луцьку. Тут їх приймали і супроводжували в торговельних угодах луцькі вірмени.
Олександр Дишко. «Площа Ринок у Луцьку ХVI–XVIII ст.», сучасна реконструкція
На місцевих ринках вірмени торгували східними товарами: шовком-сирцем і бавовною, коштовним камінням та парчею, килимами, наметами, виробами з металу і шкіри, різними прикрасами (наприклад, перлами і діамантами), винами, сухофруктами і свіжими тропічними фруктами, а також спеціями — перцем, імбиром, корицею, мускатним горіхом, шафраном, гвоздикою, кмином. Тільки-но уявіть собі цю розкіш у давні часи!
Вірменська миска XVІII ст., Анатолія та вірменський килим XVII ст., сучасна Вірменія
Важливим елементом вірменської торгівлі також була зброя, а ще щити та кінські сідла, тютюн та східні ліки. Ці товари називали «турецькими» або «вірменськими». Асортимент залишався майже незмінним аж до XVIII століття. Тоді торгівля вимагала доброї організації, складних ризикованих подорожей та значного капіталу. Цікаво, що вірменські купецькі компанії навіть мали представників у різних європейських та азійських країнах. Чи це впливало на формування культурного простору міста? Звісно!!! Воно ставало багатшим, більш відкритим до міжкультурних і міжконфесійних контактів. Адже купці, які зупинялися в місті, не тільки вражали розмаїттям товарів, а й ділилися розповідями про свої мандрівки, про міста і країни, в яких бували, про звичаї інших народів.
На жаль, у XVIII столітті вірменська громада Луцька повністю зникла. На це була низка причин. Наприклад, ще у XVI столітті у Вірменської церкви забрали на користь католиків маєток Цеперів, наданий князем Свидригайлом. На знак протесту луцькі вірмени покинули місто, а вірменський священник Вартик особисто засвідчив це перед королем. Також в острівному Луцьку бракувало землі, а територія Вірменського кварталу була обмеженою. Проте важливо розуміти, що тоді вірменська громада занепала і у Львові. Це пояснюють тим, що у XVIII столітті міста Речі Посполитої переживали економічний спад, національні громади втрачали свої права, а після об’єднання Вірменської церкви з Римом у 1636 році багато вірмен поступово асимілювалися з місцевим населенням.
Вірменська парафія остаточно припинила діяльність 1783 року. Під час перепису 1789-го серед власників тринадцяти шляхетських дворів у Вірменському кварталі вже не було людей з вірменськими прізвищами.
Перелік будинків на вул. Вірменській у Луцьку за Люстрацією 1789 р.
А 1820 року в Луцьку не залишилося жодного вірменина. Після низки пожеж парафія Вірменської церкви святого Стефана у Луцьку почала деградувати. Зрештою, припинила діяльність. У період Російської імперії церква служила гуртожитком для розквартированих у Луцьку російських полків, а за часів Радянського Союзу з церкви зробили житловий будинок.
Вірменська церква святого Стефана, сучасний вигляд. В радянські часи перебудована в житловий будинок
І хоча вона втратила первісний вигляд, її стіни зберігають памʼять про життя вірменської громади у Луцьку. Сьогодні лучани обговорюють можливість повернути назву вулиці Вірменської. Цього прагне і невелика сучасна вірменська громада міста.
Підсумуймо. Вірменська громада Луцька, попри свою нечисельність, яскраво позначилася на мапі міста — як в архітектурі, подарувавши йому Церкву святого Стефана, так і в економіці, забезпечивши йому особливу роль у міжнародній торгівлі східними товарами. Як і інші етноси, вірмени брали участь у творенні, розвитку та захисті міста. Відповідно, у формуванні культурного простору, що зробив Луцьк таким багатогранним для нас сьогодні. Завітайте у це місто за слушної нагоди! Воно може розповісти вам ще багато цікавого.