Перформанс в українській культурі
Усім привіт! Тему цієї лекції найкраще передає вислів «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», адже сьогодні будемо говорити про перформанс як мистетцво дії. Коли виникає перформанс? Яка його історія в Україні? І чи можеце мистецтво сприяти суспільним змінам? Розберімося разом!
Перформанс — це вид акціоністського мистецтва (від англ. action — дія). Тобто його втіленням є не матеріальні предмети (картина, скульптура або текст), а спільна дія митця-перформера й аудиторії.
Тамар Рабан. Перформанс у рамках «Дні мистецтва перформанс. Школа перформансу», Львів, 2010
Відвідуючи перформанс, ми як глядачі можемо брати в ньому активну участь: змінювати сценарій і впливати на результат. Складно собі уявити таке втручання публіки в концерт класичної музики у філармонії або літературні читання відомої поетки! Тож саме можливість змінити перебіг перформансу і втрутитися у дійство є ключовою ознакою цього виду мистецва.
Тетяна Корнєєва. Перформанс «Transparency», 2017
Перформанс — мистецтво синтетичне. Перформери часто поєднують різні мистецькі практики, зокрема, музикування, малювання, танець, драматизацію та кіно. Поєднання різних художніх засобів посилює мистецький меседж — ті цінності, котрі перформер комунікує через мистецьку дію.
Постановка опери «Чорнобильдорф» з елементами перформансу (композитори та режисери Роман Григорів й Ілля Разумейко), 2020
Перформанс — доволі молоде мистецтво. Він виник у другій половині ХХ століття. Біля його витоків стояли митці і мисткині Марина Абрамович, Йозеф Бойс, Джон Кейдж, Алан Кепроу, Герман Нітш. Вони сприяли популярності перформансу далеко замежами мистецьких просторів. У своїх перформансах вони піднімали складні суспільні питання і часто порушували усталені норми, щоб їх змінити.
Марина Абрамович (нар. 1946) — сербська перформерка, одна з ключових постатей сучасного мистецтва перформансу.
Йозеф Бойс (1921–1986) — німецький художник, скульптор, перформер.
Джон Кейдж (1912–1992) — американський авангардний композитор і теоретик мистецтва.
Алан Капроу (1927–2006) — американський художник, теоретик мистецтва, один із основоположників мистецтва перформансу.
Герман Нітш (1938–2023) — австрійський художник і перформер.
Йозеф Бойс. Перформанс «Я люблю Америку і Америка любить мене», Нью-Йорк, 1974
Марина Абрамович та Улай. Перформанс «Енергія спокою», Амстердам, 1980
У соціальних мережах ви, мабуть, натрапляли на зафільмований перформанс «Митець присутній» 2010 року. Його авторка Марина Абрамович понад 700 годин нерухомо сиділа на стільці у Музеї Сучасного мистецтва в Нью-Йорку — тільки-но уявіть собі, як це виснажливо!
Марина Абрамович. Перформанс «Митець присутній», Нью Йорк, 2010
Мисткиня запрошувала відвідувачів сісти навпроти, зазирнути в очі й стати дзеркалом одне для одного. Увесь час Абрамович була занурена в момент, розділяла біль і радість з аудиторією і в такий спосіб, створювала цей перформанс разом з нею, показуючи, що для розуміння і підтримки потрібні не лише слова, а співприсутність. А чи брали ви участь у мистецьких перформансах?
На відміну від Західного світу, де перформанс з'явився в 1960-х, українські митці експериментують з цим медіумом з 1980-х, більш активно розвиваючи перформанс вже за доби незалежності. Однак творчі пошуки українських митців і раніше бути перформативними. Ви, мабуть, чули історію про «спалення “Кобзаря”» Михайлем Семенком? 25 лютого 1914 року в Україні відбувся так званий Німий ювілей — 100 років від дня народження Тараса Шевченка. “Німий”, бо імперська влада заборонила його урочисте відзначення.
Жандарми на могилі Тараса Шевченка у Каневі, 1914
Та українці всупереч забороні таємно збиралися, читали «Кобзар» і вшановували пам’ять геніального митця-романтика. Тим часом, 20-річний Михайль Семенко, поет-футурист і зовсім трохи провокатор, видає свою другу поетичну збірку «Дерзання».
Михайль Семенко (1892–1937) — український поет, основоположник і теоретик українського футуризму.
У ній всього сім віршів і маніфест «Сам!». У Маніфесті Семенко пише слова, що наробили страшного галасу:
<…>Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно <…> ти вхопивсь за свого “Кобзаря”, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння… Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого “щирого” українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. <…> Я палю свій “Кобзар”.
Маніфест Семенка збурив українську громадськість. Його одразу охрестили «патріотичним хамством». Та насправді жоден примірник «Кобзаря» не постраждав. Семенко просто зробив гучну заяву. «Навіщо?» — спитаєте ви. Цим потужним авангардистським жестом Семенко показав перформативність мистецтва, тобто його потенціал перевертати звичні ідеї та символи з ніг на голову. Епатажна заява Семенка відобразила новий мистецький світогляд, що вирвався з пут традиції.
Якщо для Семенка символічне спалення «Кобзаря» було перформативним жестом, що втручався у звичне життя, для київського митця і філософа Федора Тетянича (1942-2007), відомого також як Фрипулья, усе його життя було безперервним перформансом.
Федір Тетянич (1942–2007) — український художник, скульптор, перформер, філософ.
Наприкінці 1970-х Тетянич прийшов на засідання офіційної Спілки художників у костюмі прибульця, а у 2000 році епатував киян на Андріївському узвозі у такому вигляді. Погодьтеся, для цього потрібна неабияка сміливість!
Федір Тетянич на Андріївському узвозі у Києві, 2000-ні
Федір Тетянич — один з перших українських перформерів. Найвідоміший елемент його перформансів — спеціальна інсталяція біохетносфера «фрипулья». Це сферична конструкція, що своїм чудернацьким виглядом нагадувала конструктивістські експерименти українських авангардистів Татліна і Єрмілова, наче з паралельного світу. Себе митець також мислив космічно і казав: «Ніякий я не Федір Костянтинович! Я безмежжя. Без меж я».
Федір Тетянич та інсталяція «Біотехносфера», с. Княжичі, Київська обл., 1980-ті
Окрім космічних перформансів Фрипульї, на зламі 1980-1990-х років українська творча молодь звертається до перформансу для соціальної критики. Так перформанс стає впливовим інструментом політичного висловлювання, деколонізації і пошуків власної ідентичності. Активними творцями соціально-критичних перформансів того часу були угруповання студентів нехудожніх ЗВО, зокрема, «Промені Чучхе», «Комбінат Революцій» та «Фонд Мазоха». Наприклад, «Промені Чучхе» створювали іронічні художні пародії на зогнилу радянську систему.
Стаття про акції групи «Промені Чучхе» у газеті «Вечірній Київ», 1992
Група київських бстудентів проголосила себе послідовниками вчення «чучхе», офіційної ідеології КНДР, та заявила про необхідність перебудови СРСР за північнокорейським зразком. Неординарність їхніх перформансів вражає: перформери шукали золото під будинком обласного комітету партії, анонсували будівництво підземного тунелю Луганськ — Пхеньян та навіть пробували обстріляти Верховну Раду з меморіальної гармати на річницю більшовицького повстання на заводі Арсенал. Зухвалі перформанси групи «Променів Чучхе» були спробами розвінчати тоталітаризм гумористичними засобами, звівши до абсурду радянську політичну обрядовість.
«Група швидкого реагування». Інсталяція «Ящик з трьома буквами», 1994
Соціально-критичний нерв в 1990-х мали також перформанси «Групи швидкого реагування» — об’єднання харківських митців на чолі з фотографом Борисом Михайловим. Згадати хоча б перформанс «Плюємо на Москву» 1994 року. У державному зоопарку Харкова митці спробували натренувати верблюда: коли тварина поверталася у бік Москви, перформери плювали разом з нею. А наприкінці дійства верблюд отримав український коровай.
«Група швидкого реагування». Опис перформансу «Плюємо на Москву», 1994
Як ви могли помітити, суспільна рефлексія активізується саме у кризові, перехідні періоди історії. У 2004 році під час Помаранчевої революції молоді українські митці-протестувальники сформували мистецьку групу «R.E.P.» (Революційний експериментальний простір). Її найактивнішими учасниками були Нікіта Кадан, Леся Хоменко, Володимир Кузнецов, Жанна Кадирова, Ксенія Гнилицька і Лада Наконечна. Ці митці мали академічну художню освіту, тому їхній підхідний був більш ґрунтовним, порівняно зі стихійним зацікавленням перформансом в Україні у 1980-1990-ті.
Спектр творчості групи «R.E.P.» надзвичайно широкий. Розгляньмо декілька їхніх ранніх перформансів. У «Без назви» 2005 року, учасники «R.E.P.» проблематизували український політичний активізм. Цей перформанс став рефлексією революційних подій 2004-го. За словами митців, перформанс втілив потребу публічно «говорити — про культуру, мистецтво, власні інтереси, хвилювання, політичні проблеми».
Група «Р.Е.П.». Перформанс «Без назви», 2005
У 2006 році, під час передвиборчої кампанії група «R.E.P.» своїм перформансом «R.E.P. Party» підважила моральні засади політичного життя в Україні. На київському Майдані незалежності митці встановили агітаційний намет вигаданої політичної партії, яка начебто захищала сучасне мистецтво і культуру. Назва цього культурного проєкту іронічно натякає на те, що методи політичного впливу — не завжди чесні, а політична сцена країни в певні періоди може бути схожа на вечірку, тому до неї завжди варто ставитися критичною.
Група «Р.Е.П.». Перформанс «R.E.P. Party», 2006
Крім групи «R.E.P.» в 2000-х яскраві перформанси створювали Влодко Кауфман та Алевтина Кахідзе.
Влодко Кауфман — український художник, живописець, графік, перформер.
Алевтина Кахідзе — українська художниця, перформерка, авторка інсталяцій.
Наприклад, у своєму перформансі «Тільки для чоловіків, або Суджений-ряджений, з’явись мені у дзеркалі» 2006 року Кахідзе іронічно розвінчала патріархальні стереотипи. Мисткиня кілька годин вдивлялася у дзеркало, «обираючи» судженого серед чоловіків-учасників перформансу.
Алевтина Кахідзе. Перформанс «Тільки для чоловіків, або Суджений-ряджений, з’явись мені у дзеркалі», 2006
Тему ідентичності та ґендерних стереотипів перформативно переосмислює й Антон Романов. Перформанс «Мапи ідентичності: мова ворожнечі» 2018 року розпочався словами: «Я митець, я українець, я православний, я гей...». У такий спосіб автор привернув увагу до множинності ідентичності, що, на його думку, має сприйматися емпатично, а не вороже. Для цього Романов запропонував учасникам нанести на його оголене тіло слова ворожнечі, а потім подряпати голкою біля написів, щоб показати, як слова можуть ранити.
Антон Романов. Перформанс «Мапи ідентичності: мова ворожнечі», 2018
Новим поштовхом до активізації українських перформерів стала Революція Гідності та російська агресія проти України. Так, з 2014 року, мистецтво перформансу сприяє суспільній рефлексії, а також стає важливим інструментом культурної дипломатії, покликаної посилити міжнародну підтримку України. У березні 2022 року Богдан Конаков на вокзалі Лондона здійснив перформанс «Wake up!», під час якого вдавав убитого українського цивільного. Так митець привертав увагу до воєнних злочинів Росії.
Богдан Конаков. Перформанс «Wake up», 2022
У липні того ж року Марія Куліковська, мисткиня з окупованого Росією Криму, у перформансі «Прекрасний новий світ» (помітили, що назва є покликанням на роман-антиутопію Олдоса Гакслі?) показує загрозу перетворення російсько-української війни на медіапродукт в сучасному світі.
Марія Куліковська — українська художниця, скульпторка, перформерка, архітекторка, відома своїми радикальними акціями та соціально ангажованим мистецтвом.
Перебіг цього перформансу такий: Марія їла шоколадні скульптури у формі своїх рук і ніг. «Ми дивимося жахи, як фільм, потім вимикаємо новини й закінчуємо свій десерт» — констатувала мисткиня. Її перформанс ставить питання: чи можемо ми вийти з пасивного стану спостереження за стражданнями інших і замість «поїдання» себе зробити щось значливе та суспільно корисне?
Марія Куліковська. Перформанс «І ми повернемось в новий прекрасний світ», 2022
Наведені приклади українських перформансів показують: перформанс — це завжди вихід за межі звичного та прийнятного, це креативне втручання в дійсність, щоб змінити її на краще. Таке завдання під силу сміливцям! Для них демонстрація власних цінностей та втілення соціальних змін є набагато важливішими за можливе несприйняття суспільством. Тож не бійтеся бути собою! Адже «сміливі завжди мають щастя», чи не так?