Мапа своїх. Кривий Ріг
Вітаю! Ми продовжуємо цикл лекцій «Мапа своїх» — розповідаємо про українські міста як простір зустрічі різних людей, культур і досвідів, що разом творили історію України. І сьогодні вирушаємо до Кривого Рогу. Це місто більшість із нас асоціює із шахтами, кар’єрами, металом, безкінечними промисловими пейзажами та одним із найбільших залізорудних басейнів Європи. Та за всім цим бачимо історії конкретних людей, їхніх ідей, ризиків, амбіцій і віри у майбутнє Криворіжжя.
Панорама Кривого Рогу на Гданцівський чавуноливарний завод та рудники, кін. ХІХ ст. Джерело: Портал «Історія Кривого Рогу»
Невеличкий спойлер: у цій лекції ми зазирнемо вглиб захопливих подій і дізнаємося, що промисловий злет Криворіжжя — це справжній стартап-трилер ХІХ століття! І, мабуть, жодна постать не пов’язана з цією історією та з самим містом так сильно, як Олександр Поль.
Олександр Поль (1832–1890) — український громадський і культурний діяч, археолог-аматор, колекціонер, меценат і промисловець, ініціатор розробки Криворізького залізорудного басейну.
Сьогодні, прогулюючись Поштовим проспектом у центрі Кривого Рогу, можна побачити пам’ятник Олександру Полю. Він височіє серед звичного ритму сучасного міста і нагадує нам про те, що колись індустріальне майбутнє Криворіжжя народжувалося серед степів і кам’янистих балок.
Пам’ятник Олександру Полю у Кривому Розі (1996, скульптор Олександр Васякін), сучасний вигляд
Із постаттю Олександра Поля ми вже познайомилися у лекції про місто Дніпро. Там ми говорили про нього як про колекціонера, мецената, дослідника, який формував культурне середовище Катеринослава. Тож детально на його походженні зараз зупинятися не будемо. Лише коротко нагадаємо: Поль походив із родини балтійських німців, а по материнській лінії був пов’язаний із родами козацької старшини — Полуботки і Полетики. Саме це поєднання європейського досвіду й козацької пам’яті значною мірою сформувало його світогляд.
Спершу Олександр Поль навчався у Полтавській гімназії, де відчувався вплив українського романтизму, панували інтерес до історії рідного краю та повага до місцевої культурної традиції. Саме тут юнак ще більше захопився історією українського Півдня, яка хвилювала його змалку. Згодом Поль вступив до Дерптського університету — одного з найпрестижніших у тодішній Європі. Нині це місто Тарту в Естонії. Навчання тут відбувалося німецькою мовою, а сам університет славився надзвичайно ґрунтовною освітою. У Дерпті Олександр Поль сформувався як особистість із широким європейським світоглядом: опанував шість іноземних мов, здобув фах кандидата дипломатичних наук і навчився мислити масштабами модерного світу.
Головний корпус Дерптського університету (1809, архітектор Йоган Вільгельм фон Краузе), поч. ХІХ ст.
Під час навчання в університеті Поль пережив важкий удар: померли його батьки, і молодому студентові довелося рано подорослішати. Він повернувся додому, щоби самостійно управляти родовим маєтком, взяти на себе відповідальність за велику родину. Тоді у катеринославському дворянському середовищі за Полем закріпилася репутація людини неспокійної вдачі. І справді, він зовсім не був схожий на типового поміщика свого часу.
Садиба Олександра Поля (1873), сучасний вигляд. Джерело: Будинок Олександра Поля
Що ж його вирізняло? Поль активно підтримував скасування кріпацтва й агітував за зміни, які багатьом місцевим землевласникам здавалися надто радикальними. Освічений, енергійний і добре обізнаний із європейською економічною думкою, він як гласний Катеринославського земства (це щось на кшталт депутата місцевої ради) відстоював майнові права селян. Зокрема, наполягав на тому, що розміри податків мають залежати від кількості землі, яку обробляє селянська родина. Для другої половини ХІХ століття це звучало доволі прогресивно.
Члени Катеринославського губернського комітету зі звільнення селян з кріпацтва, 1859. Олександр Поль сидить перший ліворуч. Джерело: Віктор Заруба, Історико-генеалогічний збірник: студій з історії України, книга четвера, 2021
Водночас Поль був запальним, амбітним і вкрай чутливим до питань честі. Подейкували, що власне ім’я й дворянську гідність він був готовий захищати навіть на заборонених тоді дуелях. Усе це лише підсилювало його образ як людини надзвичайно діяльної, впертої й одержимої власними ідеями.
Ілля Рєпін. «Дуель», 1896
Олександр Поль не просто управляв своїм маєтком і господарством дружини, а дедалі більше захоплювався історією та минулим українського Півдня. У вільний час він багато мандрував саме південними землями. Його цікавили козацькі могили, старі зимівники, балки та місця, пов’язані з історією Запорожжя. Під час однієї з таких мандрівок Поль познайомився із Йосипом Пузино, який захоплювався мінералогією та вивченням природних багатств краю. Одного разу мандри привели дослідників до Дубової Балки. Її масштабні кам’янисті схили та степові урвища вражали. Як і під час попередніх експедицій, Поль і Пузино прагнули знайти тут археологічні пам’ятки. Та їхню увагу привернули не старожитності, а дещо інше: просто серед схилів вони помітили виходи пластів залізної руди! Ця знахідка згодом змінить не лише долю самого Поля, а й історію всього Криворіжжя.
Урочище Дубова балка, сучасний вигляд. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Проте дуже швидко Олександр Поль зрозумів: сама знахідка — це тільки початок. Так, він одним із перших побачив у степах Криворіжжя майбутній великий промисловий регіон із шахтами, металургійними заводами й залізницями. Та цього було замало. Щоби візія Поля втілилася в реальність, він мав переконати інших у її перспективності.
Що він робив для цього? Поль надсилав зразки руди до Петербурга, показував їх катеринославському губернатору, писав численні звернення й намагався зацікавити чиновників своїм відкриттям. Однак ані столична влада, ані місцева адміністрація тоді не сприйняли його серйозно. Сьогодні це може дивувати, але у другій половині ХІХ століття сама ідея великої металургії посеред південного степу багатьом здавалася майже фантастичною. Російська імперія помітно відставала від провідних країн Європи у темпах індустріалізації, а чиновницька система залишалася вкрай неповороткою й неготовою до ризикованих проєктів.
Відкритий кар'єр Криворізького товариства залізних руд, 1899. Джерело: Портал «Історія Кривого Рогу»
Та Поль не відступав. Він самостійно вивчав спеціальну літературу з гірничої справи, аналізував європейський досвід і дедалі більше переконувався, що криворізька руда може стати основою великої металургії українського Півдня. У своїх зверненнях до уряду Поль наполягав на необхідності розробляти природні ресурси краю, будувати металургійні підприємства, наповнювати внутрішній ринок залізом і сталлю місцевого виробництва.
Для старту промислового видобутку були потрібні величезні кошти. Власних ресурсів Поля не вистачало, приватні банки не хотіли ризикувати, а держава відмовила йому в позиці на 350 тисяч рублів (колосальній сумі, за яку тоді можна було купити невелике містечко). Коли з Петербурга прийшов запит, місцеві урядовці дали Полю незадовільну характеристику як людині неблагонадійній та одержимій. І це, мабуть, багато говорить про те, наскільки непересічною особистістю він був для свого часу. Адже Поль бачив можливості там, де інші бачили лише степ.
Кочубеївський рудник на півночі Криворізького залізорудного басейну, сучасний вигляд. Джерело: Портал «Україна інкогніта»
Найбільше ж Олександру Полю не хотілося передавати криворізькі поклади до рук іноземного капіталу. Він добре розумів, що великі кредити означатимуть великі відсотки, а відтак — залежність і дорожче виробництво. До того ж Поля довго не полишала думка, що природні багатства Криворіжжя мають працювати насамперед на розвиток самого краю.
Однак байдужість чиновників поступово переконала його, що без підтримки європейських підприємців реалізувати цей задум не вдасться. І тоді Поль вирушає за кордон, де вже стрімко розвивалися фабрики, металургія та залізниці — ринкова економіка модерної доби. У Європі Поль ознайомив науковців, інженерів і підприємців зі своїми криворізькими знахідками. Професори Гірничої академії у Саксонії дослідили привезені ним зразки руди й підтвердили: вміст заліза у них сягає майже 70%, а самі поклади можуть бути унікальними для Європи. Згодом фахівці прибули до Криворіжжя особисто й переконалися, що масштаби родовищ справді колосальні.
Робітники та службовці Саксаганського рудника, 1899. Джерело: Портал «Історія Кривого Рогу»
Особливу роль у популяризації криворізьких руд відіграла праця гірничого інженера з Лейпцига, професора Леона Штріппельмана, «Південно-російські залізні руди у Катеринославській і Херсонській губерніях». У ній йшлося не тільки про поклади, а й про майбутню інфраструктуру регіону. Поль самостійно переклав працю Штріппельмана з німецької мови, щоби зробити її доступною для чиновників, підприємців і банкірів Російської імперії.
Лео Штріппельман (1826–1892) — німецький гірничий інженер, металург і підприємець.
Власне, ця історія демонструє дивовижну закономірність. Коли Поль навчався у Дерпті й роками студіював іноземні мови, він навряд чи міг уявити, що колись саме це допоможе йому вести доленосні переговори, читати європейську наукову періодику та переконувати іноземних інвесторів повірити у Криворіжжя. Тому не варто ділити знання на «корисні» та «непотрібні». Досвід Поля переконливо доводить: навички, які сьогодні здаються зайвими, у потрібний момент можуть змінити не лише ваше життя, а й майбутнє цілого регіону.
Обкладинка першого видання Лео Штріппельмана «Південно-російські залізні руди у Катеринославській і Херсонській губерніях», 1873. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Олександр Поль розсилав книгу Штріппельмана урядовцям і людям, причетним до бізнесу, сподіваючись нарешті зацікавити їх своїм проєктом. Тепер зрозуміло: не випадково сьогодні одна з вулиць сучасного Кривого Рогу носить ім’я Штріппельмана! Водночас Поль діяв і самостійно. Він викупив Дубову Балку та взяв в оренду землі криворізької селянської громади. Тоді ці території вважали малопридатними для землеробства, тому придбати їх було відносно легко. Але навіть маючи землю й підтвердження наявності покладів руди, Поль усе ще не мав головного — достатньої кількості коштів для початку великого промислового видобутку.
Втім, він уже мислив значно ширше, ніж просто у межах власних копалень. Поль добре розумів, що без сучасної інфраструктури цей проєкт не матиме майбутнього. Саме тому почав переговори з Катеринославським земством про будівництво залізниці та мосту через Дніпро. Ці інфраструктурні об’єкти мали з’єднати правобережну й лівобережну частини губернії, а отже — відкрити шлях для транспортування руди і розвитку промисловості.
Вид на Інгулецький міст (міст Белелюбського) та Гданцівський чавуноливарний завод, 1899. Джерело: Портал «Історія Кривого Рогу»
Перемовини тривали дуже довго. Лише після тринадцяти років клопотань земські гласні зрештою підтримали Поля й відрядили його до Петербурга переконувати Міністерство шляхів сполучення у необхідності будівництва залізниці. І справа зрушила з місця: 1881 року нарешті розпочалося будівництво залізничної гілки, яка згодом стане одним із ключових елементів промислового розвитку всього регіону. Проте навіть тоді Поль не мав достатньо ресурсів, щоби самостійно розгорнути масштабний видобуток руди. Коштів постійно бракувало, адже ані держава, ані більшість місцевих підприємців досі не наважувалися повністю повірити у його задум.
Поль знову вирушив до Європи — цього разу до Парижа. Саме тут йому вкотре стали у пригоді блискуча освіта, знання дипломатії та шести іноземних мов. Те, що не вдалося пояснити російським чиновникам, він зміг переконливо представити французьким підприємцям та інвесторам. Французи повірили Полю. У 1881 році вони створили закрите акціонерне товариство з капіталом у п’ять мільйонів франків, яке мало займатися видобутком криворізької залізної руди. Тоді це були колосальні інвестиції — сума, еквівалентна вартості будівництва кількох великих заводів під ключ разом із залізничною інфраструктурою. Статут новоствореного товариства затвердив навіть уряд Російської імперії. Інвестиції дали змогу розпочати повноцінну промислову розробку родовищ Криворіжжя.
Розробка залізорудного родовища на території Криворізького басейну (Кривбасу), кін. XIX ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Невдовзі ситуація почала змінюватися карколомно. У 1884 році запрацювала Катерининська залізниця, яка відкрила шлях для постачання криворізької руди до донецького вугільного басейну, а через Дніпро спорудили перший грандіозний стаціонарний міст. Те, що ще недавно здавалося фантазією одного «одержимого мрійника», стрімко перетворювалося на нову індустріальну реальність.
Залізничний вокзал у Кривому Розі, кін. ХІХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Кривий Ріг швидко набув світової слави. На зламі ХІХ–ХХ століть тут діяло вже 79 рудників, а обсяги видобутку сягали 181 мільйона пудів руди. Уявіть масштаб — це вага тисяч Ейфелевих веж! Та промисловим вибухом процес не обмежувався. Тут формувалося й унікальне міське середовище: до Криворіжжя масово приїздили підприємці, інженери та робітники — як з українських земель, так і з багатьох країн Європи. Одне за одним відкривалися нові підприємства: від потужного Олександрівського заводу Брянського акціонерного товариства до дрібніших чавуноливарних і трубопрокатних виробництв. Усе це перетворювало український Південь на один із найбільших і найвпливовіших промислових регіонів тогочасної Європи.
Карта Криворізького залізорудного басейну, 1914
Серед перших у геній Олександра Поля та перспективність криворізьких родовищ повірив уродженець Варшави — молодий українсько-польський геолог Станіслав Конткевич.
Джерело: Варшавське генеалогічне товариство
Станіслав Конткевич (1849–1924) — українсько-польський геолог, стратиграф і гірничий інженер, який відіграв одну з ключових ролей у науковому дослідженні та геологічному освоєнні Криворізького залізорудного басейну.
У 1875–1879 роках разом із Полем він досліджував басейни річок Саксагань та Інгулець. А 1880 року створив першу геологічну карту Криворіжжя й опублікував її у «Гірничому журналі». Станіслав Конткевич також виявив родовища аспіду, сланцю, бурого вугілля, мармуру, граніту та інших корисних копалин, які згодом стали основою для розвитку гірничої, металургійної й будівельної промисловості українського Півдня. На прохання Поля він переклав геологічну карту французькою мовою. І саме з цією картою, офіційно завіреною у Петербурзі, Олександр Поль вирушив до Парижа і знайшов кошти для промислового видобутку руди. Згодом Поль призначив Конткевича виконавчим директором залізорудних підприємств.
Пам’ять про Олександра Поля у Кривому Розі почали вшановувати дуже рано. Перший пам’ятник українському досліднику встановили у Дубовій Балці на місці нещодавно виявлених покладів руди. А 1908 року за підтримки французької компанії біля Гданцівського чавуноливарного заводу відкрили ще один монумент. Його автором став скульптор англо-українського походження Борис Едуардс, якого вразили постать Поля та масштаб його діяльності. Бронзове погруддя відлили у Парижі, а п’єдестал витесали з цільної брили криворізького антрациту. Цей пам’ятник, на жаль, не зберігся до нашого часу.
Пам’ятник Олександру Полю у Дубовій Балці (1891, скульптор Борис Едуардс). Не зберігся до наших днів. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Сучасний монумент Полю встановили на Поштовому проспекті в Кривому Розі 1996 року. Його автором став скульптор Олександр Васякін, заслужений художник України. Цього разу пам’ятник було відлито в Україні.
Пам’ятник Олександру Полю у Кривому Розі (1996, скульптор Олександр Васякін), сучасний вигляд
Шлях Олександра Поля — це чудовий приклад того, чому не варто зупинятися після першої, другої чи навіть десятої відмови. Його ідея багатьом здавалася фантазією, але Поль продовжував у неї вірити і шукати однодумців. І, мабуть, головний висновок, який ми можемо зробити з цієї масштабної історії, звучить вкрай просто: якщо одні двері перед вами зачинені, це означає лише те, що потрібно шукати наступні.
Перелік використаних джерел
- Історія Дніпропетровського національного університету / голова редколегії проф. М. В. Поляков. 4-те вид., переробл. і доповн. Дніпро: Вид-во ДНУ, 2008. 308 с.
- Олександр Поль: 15 цікавих історій. Музей історії Дніпра. URL: https://midnipro.museum/15-cikavih-istoriy/ (дата звернення: 27.05.2026).