Мапа своїх. Дніпро. Частина 1
Вітаю! Ми продовжуємо цикл лекцій «Мапа своїх» — разом із вами досліджуємо українські міста як простори для зустрічей різних культур, мов і спільнот, що століттями жили поруч і разом творили нашу країну. І сьогодні ми вирушаємо до Дніпра. Колись це місто називалося Катеринославом. Тож у нашій розповіді про ті часи ми звертатимемося до нього саме так. Історія Дніпра — один із найяскравіших прикладів того, як на українському Півдні народжувався модерний міський світ. Готові до нової мандрівки? Буде цікаво!
Для когось це місто асоціюється насамперед з великою річкою, заводами й космічною промисловістю. Хтось знає його як місто бізнесу, студентів і найдовшої набережної у Європі. Однак у цій лекції ми спробуємо подивитися на Дніпро з іншого боку — як на багатоголосий простір, який творили люди різного походження, професій і культур.
У ХІХ — на початку ХХ століття сюди приїздили інженери, архітектори, підприємці та промисловці, викладачі, науковці, лікарі, а також меценати та громадські діячі з різних куточків України та Європи. Саме тоді в Катеринославі один за одним виростали промислові підприємства-гіганти: металургійний Олександрівський Південно-Російський завод, заводи братів Шодуар, металургійний завод Гантке, вагоноремонтні майстерні, які згодом перетворилися на великі виробництва. Місто стрімко росло, забудовувалося новими кварталами, фабриками, залізничною інфраструктурою. І не тільки!
Будівля Олександрівського Південно-Російського заводу Брянського товариства (1887), кін. ХІХ ст. Джерело: Музей історії Дніпра
Разом із заводами в Катеринославі зʼявлялися навчальні заклади, музеї, бібліотеки, наукові та культурні товариства. Саме завдяки взаємодії промислового розвитку, науки, освіти та культури він поступово став одним із найважливіших центрів українського Півдня.
Катеринославська класична чоловіча гімназія (1861, архітектор Іван Скотніков), ХХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
У цій лекції ми поговоримо про людей, без яких неможливо уявити історію Дніпра. Зокрема, розповімо про Олександра Поля — підприємця, мецената, колекціонера та дослідника, завдяки якому Катеринославщина перетворилася на один із провідних центрів гірничодобувної та металургійної промисловості. Саме з його ім’ям пов’язують відкриття поблизу Кривого Рогу багатих покладів залізної руди та перші масштабні дослідження Криворіжжя, які здійснювали німецькі спеціалісти за його ініціативи й коштом.
Олександр Поль (1832–1890) — український дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, громадський діяч, меценат, колекціонер.
Втім, докладніше про Олександра Поля як одного з відкривачів промислового майбутнього Кривбасу ми поговоримо в окремій лекції, присвяченій Кривому Рогу. А сьогодні розповімо про інші його проєкти. У цій лекції йтиметься про Поля-колекціонера, мецената, громадського та культурного діяча, який формував інтелектуальне середовище тодішнього Катеринослава.
Поговоримо і про Дмитра Яворницького, який досліджував і популяризував історію запорозького козацтва. Про педагогиню Олександру Риндовську, очільницю Маріїнської жіночої гімназії, а також про викладачів, науковців та інженерів, які розвивали в Катеринославі нову культуру науки й освіти.
Велике гімнастичне свято на Соборній площі Катеринослава, 1910. Джерело: Офіційний сайт кафедри історії України Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
Тож спробуймо разом побачити Дніпро як велику «мапу своїх» — простір, де дуже різні люди разом творили спільне місто. Простір, у якому пам’ять про запорозькі степи поєднувалася з індустріальною модернізацією, а поруч із заводами з’являлися музеї, школи й університети. І почнемо ми з Олександра Поля.
Ця людина втілювала дух тодішнього Катеринослава. Підприємець, меценат, дослідник і колекціонер, він ніби поєднав у собі різні світи: європейське походження, козацьку спадщину, інтерес до української історії та віру в модерне майбутнє Півдня України. Саме такі люди й формували новий Катеринослав наприкінці ХІХ століття.
Дід Олександра Поля походив із родини балтійських німців, чиї предки свого часу були підданими Шведського королівства. Він був одним із тих, хто зробив військову кар’єру в Російській імперії після того, як вона почала розширюватися на захід і південь. За службу отримав маєток у південній Україні, поблизу річки Мокра Сура, у селі Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії.
Родина Полів, 2-га пол. ХІХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Уявіть, ще зовсім недавно ці землі називалися Вольностями Війська Запорозького! Але після зруйнування Запорозької Січі 1775 року імперська влада почала активно колонізувати південні степи. Величезні українські території передавалися чиновникам, офіцерам і фаворитам (впливовим особам при дворі монарха). Серед них було чимало іноземців, зокрема німців.
Віктор Ковальов. «Остання рада на Січі», сер. ХХ ст.
Мати Поля походила зі старшинських козацьких родів Полуботків і Полетик. У родині берегли пам’ять про Запорозьку Січ, переказували історії про козацькі походи, битви та степовий світ, який ще зовсім недавно жив за своїми законами.
Титульна сторінка справи про дворянство Полей та герб роду, 1846. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Як бачимо, майбутній дослідник і меценат зростав у досить складному просторі, між пам’яттю про козацький край і новою імперською колонізацією. У його родині перетиналися кілька культурних традицій: німецька дисципліна, козацька вдача, а ще — світ українських історичних переказів та атмосфера південного прикордоння, де поруч жили люди різного походження. Можливо, саме тому він так гостро відчував цінність цього краю та його минулого.
Атестат Олександра Поля про закінчення Дерптського університету, 1854. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Олександр здобув ґрунтовну освіту, мав багато захоплень і надзвичайну енергію для втілення своїх проєктів. Ще замолоду він почав збирати історичні артефакти, пов’язані з минулим українського Півдня. Його обурювало, що цінності, знайдені під час археологічних розкопок на Катеринославщині, зазвичай вивозили до музеїв Санкт-Петербурга, ніби сам цей край не мав права на власну пам’ять. Ймовірно, саме тому Олександр почав формувати свою колекцію.
Головний корпус Дерптського університету (1809, архітектор Йоган Вільгельм фон Краузе), поч. ХІХ ст.
Де він знаходив експонати? Частину привозив із закордонних подорожей, щось знаходив під час мандрівок Катеринославщиною. Друзі та знайомі також передавали йому антикварні речі, зокрема мандрівник і дослідник Микола Миклухо-Маклай. Особливе місце в колекції Поля займали реліквії Запорозької Січі: зброя, козацькі клейноди, предмети побуту запорожців тощо.
Микола Миклухо-Маклай (1846–1888) — український мандрівник, учений-природознавець, антрополог, етнограф, географ і дослідник корінних народів Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.
З роками зібрання Поля стало настільки великим і відомим, що стало вважатися однією з найкращих приватних археологічних колекцій у Східній Європі. А Поль отримав авторитетне звання: Одеське товариство історії і старожитностей обрало його спочатку членом-кореспондентом, а згодом і дійсним членом організації. У ті часи це товариство було одним із головних наукових осередків на півдні України.
Речі, надіслані близько 1880-х рр. Миколою Миклухо-Маклаєм Олександру Полю. Щити з черепахи, слона та дротик
У 1887 році Олександр Поль вирішив, що його колекція має стати доступною для мешканців і гостей Катеринослава. У своєму будинку на Соборній площі Катеринослава, поруч із Потьомкінським палацом, він відкрив приватний археологічний музей. Поль часто особисто проводив екскурсії для відвідувачів. Коли ж вирушав у чергові поїздки, гостей музею супроводжував спеціально найнятий екскурсовод. Сюди приходили історики, археологи, громадські діячі, студенти, а також усі, для кого історія України була не абстрактною темою, а живою частиною власної культури. А ще чимало іноземців! Наприкінці ХІХ століття до Катеринослава постійно приїздили підприємці, інженери та промисловці з-за кордону: бельгійці, німці, французи, англійці. Багато з них вперше дізнавалися про козацьке минуле і культуру Півдня саме в музеї Поля. Тож він швидко став знаним далеко за межами Катеринослава й перетворився на один із його головних культурних просторів. Тут мешканці міста та його гості могли відкривати для себе минуле цього регіону й водночас знайомити з ним світ.
Будинок Катеринославського обласного музею імені Олександра Поля (1905, архітектори Георгій Панафутін, Йосип Сандецький), поч. ХХ ст. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Скільки експонатів налічувала колекція Поля? У 1893 році Катерина Мельник, дружина українського історика Володимира Антоновича, професора Київського університету Святого Володимира, видала каталог його зібрання, у якому описала майже п’ять тисяч експонатів! Там були не лише археологічні знахідки. Олександр Поль збирав стародруки, рукописи, рідкісні документи, автографи відомих діячів. Він створював у Катеринославі один із найбільших приватних культурних архівів тогочасної України.
Катерина Антонович-Мельник (1859–1942) — українська історикиня, археологиня, перекладачка, громадська діячка, одна з перших жінок в Україні, яка проводила самостійні археологічні розкопки.
Володимир Антонович (1834–1908) — український історик, археолог, етнограф, нумізмат, громадсько-політичний діяч, лідер київської «Старої громади», засновник української історичної школи.
Для розвитку міста це мало надзвичайно важливе значення. Наприкінці ХІХ століття його часто сприймали насамперед як простір заводів, шахт і великого бізнесу. А завдяки діяльності Олександра Поля Катеринослав поступово перетворювався ще й на інтелектуальний центр. Тут історія і культура України були виразною частиною міського життя. Не випадково саме Олександр Поль 1887 року став першим почесним громадянином Катеринослава.
Василь Тимофєєв. «Портрет Олександра Поля», 1905. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
А втім, утримувати величезну колекцію було непросто. У певний час фінансові труднощі стали настільки серйозними, що Поль навіть замислився над її продажем. Проте, коли отримав пропозицію, все ж не зміг віддати своє зібрання. Хто ж був цим покупцем? За свідченнями історика Дмитра Яворницького, один із найбільших музеїв Великої Британії запропонував за зібрання двісті тисяч срібних доларів! Для кінця ХІХ століття це були фантастичні гроші. І все ж Поль відмовив. Для нього колекція була не просто набором дорогих речей. Він вважав, що предмети, відшукані в українській землі, мають залишитися у краї. Адже Олександру Полеві йшлося не тільки про музей, а й про право краю на власну пам’ять.
До слова, Державний Ермітаж не виявив особливого інтересу до колекції. Адже імперський центр і без того отримував безліч українських артефактів більшою мірою безкоштовно.
Будинок Катеринославської Міської думи (1903, архітектор Дмитро Скоробогатов), поч. ХХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Після смерті Поля його родина передала колекцію до Катеринославського історичного музею, який згодом отримав його ім’я. Так захоплення однієї людини перетворилося на одну з головних культурних інституцій міста. І навіть сьогодні, коли заходиш до Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького, можна побачити речі, які колись збирав Олександр Поль: половецьких кам’яних баб, козацьку зброю, старовинні гармати та інші артефакти. Усі вони — сліди різних народів і епох, з яких століттями формувалася складна й багатоголоса історія Півдня України.
Колекція фонду Олександра Поля на виставці «Ілюстрована історія про дивну долю чудової людини Олександра Поля», 2022. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Тож коли будете у Дніпрі, обов’язково завітайте до цього музею. Можливо, перебуваючи серед цих речей, ви теж відчуєте, що історію міста творять не лише вулиці й будівлі, а передусім люди. Люди, які вміли побачити цінність свого краю та зберегти пам’ять про нього для нас із вами.
Водночас у Катеринославі Олександра Поля добре знали не лише як підприємця чи колекціонера. Він фінансово підтримував Маріїнську жіночу гімназію та реальне училище (так називали середні навчальні заклади), а також тривалий час був попечителем губернської земської лікарні.
Головний корпус Катеринославської губернської земської лікарні (1837–1848, архітектор Сергій Грязнов), сер. ХІХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Як бачимо, за тридцять років своєї діяльності Поль суттєво вплинув на економічне, освітнє та культурне життя міста. 1912 року містяни щиро подякували Олександру за його внесок: тоді одну з вулиць Катеринослава назвали його ім’ям.
Проте з приходом радянської влади пам’ять про Поля почали цілеспрямовано стирати. Його ім’я майже зникло з публічного простору, дослідження суттєво обмежили, а родинну усипальницю Полів знищили. Значною мірою це сталося через його дворянське походження та зв’язок із підприємницьким і меценатським середовищем дореволюційного Катеринослава.
Тільки після відновлення незалежності України ім’я Олександра Поля повернулося до міської пам’яті. У 2002 році йому встановили пам’ятник на центральному проспекті Дніпра.
Пам’ятник Олександру Полю у Дніпрі (2002, скульптор Володимир Небоженко). Сучасний вигляд. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Історія Олександра Поля добре показує, яким був Катеринослав на зламі ХІХ–ХХ століть. Це було місто стрімкої модернізації і великих промислових амбіцій, у якому перепліталися різні культурні традиції, досвіди та бачення майбутнього Півдня України. І сам Поль, людина німецько-українського походження, став яскравим утіленням цього складного й багатоголосого світу. Саме завдяки таким постатям Катеринослав поступово перетворювався на один із найбільших центрів промисловості, науки, освіти та культурного життя українського Півдня.
Проте жодне місто не твориться однією людиною, згодні? Олександр Поль був надзвичайно діяльним і багатогранним, а також умів об’єднувати навколо себе та своїх ідей інших. Поступово поруч із ним сформувалося потужне інтелектуальне ком’юніті, до якого входили освітяни, науковці, меценати, дослідники і громадські діячі. Усі вони прагнули зберігати історію і культуру міста та творити його майбутнє.
У другій частині лекції ми поговоримо про людей із кола Олександра Поля, зокрема про педагогиню Олександру Риндовську та історика Дмитра Яворницького. Саме через ці контакти й інтелектуальні зв’язки ми зможемо ще краще побачити, як у Катеринославі народжувалося українське культурне середовище модерної доби.
Перелік використаних джерел
- Абросимова С. В. Особистість і талант Дмитра Яворницького: самооцінка вченого. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / ред. кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. — Дніпро : Вид-во ДНУ, 2010. Вип. 8. — С. 5–24.
- Історія Дніпропетровського національного університету / голова редколегії проф. М. В. Поляков. 4-те вид., переробл. і доповн. Дніпро : Вид-во ДНУ, 2008. 308 с.
- Олександр Поль: 15 цікавих історій. Музей історії Дніпра. URL: https://midnipro.museum/15-cikavih-istoriy/ (дата звернення: 27.05.2026).
- Світленко С. І. Дмитро Яворницький: вчений та педагог в українському інтелектуальному співтоваристві: моногр. 2-ге вид. Дніпро : ЛІРА, 2017. 312 с.