Мапа своїх. Дніпро. Частина 2
Вітаю! Ми продовжуємо досліджувати Дніпро — місто, у якому наприкінці ХІХ століття поруч із заводськими кварталами, шумом фабрик і промисловим бумом народжувалося нове культурне й інтелектуальне середовище українського Півдня. У першій частині лекції ми говорили про громадські, культурні та меценатські проєкти підприємця Олександра Поля. Він збирав пам’ять про цей регіон і перетворив власну археологічну колекцію на один із головних культурних центрів Катеринослава — так у ті часи називалося місто Дніпро. А в цій частині поговоримо про тих, хто разом із Полем формував цей інтелектуальний простір: педагогиню Олександру Риндовську та історика Дмитра Яворницького. Без цих людей неможливо уявити українське культурне обличчя тодішнього Катеринослава.
Розпочнемо зі звʼязків Олександра Поля з освітньою спільнотою. Він добре розумів, що модерне місто потребує освічених людей, тому розвиток освіти був одним із найважливіших напрямів його діяльності. Поль був попечителем реального училища та Маріїнської жіночої гімназії, про яку йтиметься далі. Що робили попечителі? У Російській імперії такі люди зазвичай опікувалися навчальними закладами: допомагали їм фінансово, шукали кошти на розвиток, підтримували викладачів і значною мірою відповідали за те, щоби школа чи гімназія могла ефективно функціонувати.
Олександра Риндовська (1829–1905) — українська педагогиня, організаторка народної освіти, громадська діячка, засновниця та перша начальниця Маріїнської жіночої гімназії в Катеринославі.
Педагогиня Олександра Риндовська багато років була директоркою Маріїнської жіночої гімназії. Її батько Яким Ковалевський походив із давнього українського дворянського роду й тривалий час очолював Катеринославську класичну гімназію. Тож атмосфера освіти, науки та інтелектуального життя супроводжувала її ще змалку.
У другій половині ХІХ століття Риндовська стала символом жіночої освіти в місті. Освічена, надзвичайно вимоглива до себе й водночас відкрита до нових ідей, вона перетворила гімназію на простір, що був значно більшим, ніж просто навчальний заклад. Тут дівчата вивчали не лише мови чи музику, а й історію, природничі науки, математику та педагогіку.
Будинок Маріїнської жіночої гімназії (засн. 1865), кін. ХІХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Олександра Риндовська сприймала освіту не як привілей для обраних, а як силу, здатну змінювати культурне середовище міста й відкривати містянкам нові можливості. За її ініціативи в Катеринославі з’явилося Товариство піклування про жіночу освіту, а згодом і безкоштовна жіноча школа для дівчат із незаможних родин. Спочатку в ній навчалися лише кілька десятків учениць. Але швидко школа стала настільки популярною, що довелося будувати для неї окреме приміщення.
Олександра Риндовська викладала в гімназії французьку мову, була класною керівницею, займалася адміністративною роботою й згодом перетворила Маріїнку на один із головних культурно-освітніх центрів Катеринослава. Вона приділяла особливу увагу бібліотеці, створювала навчальні кабінети, розвивала викладання. Завдяки її авторитету дворянство губернії активно жертвувало кошти на потреби гімназії.
Феодосій Козачинський. «Гімназистка», 1910. Джерело: Музейний фонд України
Квартира Олександри Риндовської містилася прямо в будівлі гімназії, але найкращі кімнати вона віддала під класи, залишивши собі невелике помешкання. Ця маленька квартира багато років була своєрідним інтелектуальним клубом катеринославської інтелігенції. Тут збиралися викладачі, науковці, громадські діячі, які дискутували про літературу, освіту, нові соціальні ідеї та майбутнє міста.
Саме в цьому інтелектуальному середовищі 1881 року започатковано знамениті народні читання. Згодом вони стали однією з найважливіших просвітницьких ініціатив у Катеринославі. Містяни різного віку й достатку із задоволенням приходили послухати лекції з історії, літератури, природничих наук чи географії. Для багатьох це була чи не єдина можливість долучитися до світу сучасних знань.
Катеринославська молодь. Фото французького фотографа Жана Рауля, кін. ХІХ ст. Джерело: Портал Enigma
Олександра Риндовська була найдзвичайно важливою фігурою для міста. У Катеринославі святкували 25-річний, 35-річний і 40-річний ювілеї її педагогічної та громадської діяльності, заснували стипендію її імені, а її портрет прикрашав зал міської думи. У 1898 році Олександру нагородили золотою медаллю «За старанність», а згодом надали звання почесної громадянки Катеринослава.
Почесна громадянка Катеринослава Олександра Риндовська, поч. ХХ ст. Джерело: Офіційна Facebook-сторінка «Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького»
А тепер поговоримо про те, як Олександр Поль познайомився з істориком Дмитром Яворницьким. Мабуть, ви уже здогадалися, що їх зблизило захоплення історією українського Півдня. І це дійсно так!
Дмитро Яворницький (1855–1940) — український історик, археолог, етнограф, письменник, фольклорист, автор тритомного дослідження «Історія запорозьких козаків», один із фундаторів Обласного краєзнавчого музею імені Олександра Поля.
Дмитро Яворницький походив із давнього українського роду, тісно пов’язаного з духовним середовищем Слобожанщини. У його родині чоловіки кількох поколінь були церковнослужителями: дяками, паламарями, священниками. Майбутній історик народився в селі Сонцівка на Харківщині. Його батько, Іван Яворницький, був дяком. Дмитро зростав у світі народних переказів, пісень і живої пам’яті про минуле, яку неможливо прочитати в підручниках. І, можливо, саме тому згодом він так уважно дослухатиметься до усних свідчень, козацьких легенд і спогадів.
Федір Тетянич. Пано «Дмитро Яворницький», 1970-ті. Джерело: Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського ф. 299 № 3426
На відміну від Олександра Поля, Дмитро Яворницький був професійним істориком. Він навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету і ще студентом захопився історією запорозького козацтва. Його зацікавленість підтримували відомі харківські професори Олександр Потебня та Микола Сумцов. Саме вони навчили Яворницького працювати з народною пам’яттю: записувати пісні, перекази, легенди, збирати усні свідчення.
Олександр Потебня (1835–1891) — український мовознавець, професор Харківського університету, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець.
Микола Сумцов (1854–1922) — український етнограф, фольклорист, літературознавець, громадський діяч, професор Харківського університету, академік Української академії наук.
Проте така зацікавленість українським козацтвом не надто подобалася імперській адміністрації. Яворницькому навіть забороняли займатися цією темою як професорському стипендіату. Однак відмовлятися від своїх досліджень він не збирався. Навпаки, саме тоді його увагу привернула колекція Олександра Поля, яка вже була відома далеко за межами Катеринослава.
Дмитро Яворницький за роботою, 1880-ті. Джерело: Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського ф. 292 № 648
Так почалася їхня співпраця. Дмитро і Олександр мали різні походження і професії, але обидва були захоплені історією українського Півдня та прагнули досліджувати й зберігати його минуле. Їх об’єднувала не тільки любов до історії, а й справжня дослідницька пристрасть, зокрема в царині археології. Підтримуючи проєкти один одного, вони зустрічалися особисто, а також чимало листувалися.
Рукопис Дмитра Яворницького з правками та додатками про визначення місця битви на Жовтих Водах у травні 1648, 1878. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського ф. 22028
Наприклад, вони разом шукали місце битви військ Богдана Хмельницького з поляками під Жовтими Водами. Поль консультував Яворницького з питань історичної топографії, гідрографії та навіть клімату запорозького краю.
Антоні Пйотровський. «Смерть Стефана Потоцького під Жовтими Водами», 1902. Джерело: Національний музей у Варшаві Cyfrowe MNW
Так! Адже їх обох цікавило, як саме південні степи вплинули на спосіб життя і ментальність козацтва. Натомість Яворницький допомагав Полю з науковою атрибуцією пам’яток його колекції, пояснював, звідки походять його експонати, яка їхня історична цінність. Саме в атмосфері такої співпраці Дмитро створив свій легендарний тритомник «Історія запорозьких козаків».
Дмитро Яворницький. «Історія запорозьких козаків». Автограф з додатковими правками автора, кін. ХІХ ст. Джерело: Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського ф. 22034
У 1902 році Дмитро Яворницький очолив Катеринославський музей імені Олександра Поля. Для нього це було насамперед місце, де можна було збирати і зберігати пам’ять про український Південь. І Яворницький зробив усе, аби музей і надалі залишався одним із головних культурних центрів міста. 1905 року він остаточно оселився в Катеринославі. Історик передав музею власну колекцію запорозьких старожитностей XVIII століття. Особливо Яворницький опікувався музейною бібліотекою, яка завдяки його зусиллям постійно поповнювалася унікальними виданнями XVI–XX століть, стародруками та рукописними книгами. Незабаром музей і його бібліотека перетворилися на знаний науковий і культурний осередок Півдня України, куди приїздили історики, археологи, етнографи, викладачі та всі, кого цікавила історія українського краю.
Будинок Катеринославського обласного музею імені Олександра Поля (1905, архітектори Георгій Панафутін, Йосип Сандецький), поч. ХХ ст. Джерело: Дніпропетровський національний історичний музей
Маючи авторитет серед науковців, Дмитро Яворницький долучився до організації ХІІІ Всеросійського археологічного з’їзду, який відбувся в Катеринославі. Для міста це була велика подія: сюди приїхали історики, археологи та дослідники з різних частин імперії. Для Дмитра зʼїзд став чудовим місцем для налагодження професійних контактів. Для Катеринослава — можливістю заявити про себе як про потужний науковий та інтелектуальний центр Півдня України.
ХІІ археологічний з'їзд. Фото обкладинки правил та Дмитра Яворницького, 1905. Джерела: Портал «Дніпро культура» та Офіційний сайт кафедри історії України Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
Яворницький був членом Катеринославської архівної вченої комісії — науково-історичного товариства, яке досліджувало історію краю. Завдяки участі Дмитра комісія мала високий авторитет. Так, 1911 року, попри імперські заборони, вона провела проукраїнську акцію: вшанувала пам’ять Тараса Шевченка.
Катеринославська українська інтелігенція. Фото французького фотографа Жана Рауля, кін. ХІХ ст. Джерело: Портал Enigma
Яворницький системно формував у місті український культурний простір. Він активно підтримував місцеву «Просвіту», читав лекції з історії козацтва й запрошував до Катеринослава провідних українських науковців та інтелектуалів.
Аудиторія наукових читань Катеринославського Наукового товариства та «Просвіти» (1896, архітектори Леонід Бродницький, Станіслав-Антон Харманський), кін. ХІХ ст. Джерело: Портал «Дніпро культура»
Важливою була і його співпраця з місцевими газетами «Запоріжжя» та «Дніпрові хвилі». На їхніх сторінках він писав про Катеринославщину як про питомо український край. Відомий історик Слобідської України Дмитро Багалій влучно назвав його «батьком запорозької історії».
Дмитро Багалій (1857–1932) — український історик, філософ, громадський діяч, професор і ректор Харківського університету, один із фундаторів та академік Української академії наук.
Згодом Яворницького обрали дійсним членом Академії наук України. Саме він першим написав масштабний твір, у якому найповніше розкрив історію Катеринослава. Щоправда, опублікували цю працю лише 1989 року, адже створювалася вона в часи сталінських репресій. Тоді будь-яка думка, «незручна» для радянського режиму, могла стати небезпечною для її автора.
Обкладинка першого видання «Історія міста Катеринослава» Дмитра Яворницького, 1989
У своїй праці Яворницький писав про причини ліквідації Запорозької Січі, заснування міст Півдня України, духовне і світське життя Катеринослава, а також про наслідки радянської індустріалізації. Не з усіма його висновками сьогодні можна погодитися. Однак саме ця книга стала першою спробою цілісно осмислити історію Катеринослава та українського Півдня.
У сучасному Дніпрі на честь Дмитра Яворницького названо головний історичний музей міста (той самий, де можна побачити речі з колекції Поля) та центральний проспект. Він працював тут понад сорок років, втілюючи культурно-освітні та громадські проєкти. Дмитро Яворницький зробив величезний інтелектуальний внесок у формування українського обличчя Катеринослава та перетворив його на важливий осередок української культури та історичної пам’яті.
Пам’ятник Дмитру Яворницькому у Дніпрі (1995, скульптор Володимир Наконечний). Сучасний вигляд
Разом із культурно-освітніми ініціативами в місті активно розвивалася наукова спільнота. У наступній частині ми поговоримо про Катеринославське вище гірниче училище. Це перший вищий навчальний заклад Придніпров’я, навколо якого формувалося нове покоління інженерів, науковців і викладачів, і завдяки якому Катеринослав поступово ставав одним із центрів технічної освіти та міжнародного інтелектуального обміну.
Перелік використаних джерел
- Абросимова С. В. Особистість і талант Дмитра Яворницького: самооцінка вченого. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / ред. кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. — Дніпро : Вид-во ДНУ, 2010. Вип. 8. — С. 5–24.
- Історія Дніпропетровського національного університету / голова редколегії проф. М. В. Поляков. 4-те вид., переробл. і доповн. Дніпро : Вид-во ДНУ, 2008. 308 с.
- Олександр Поль: 15 цікавих історій. Музей історії Дніпра. URL: https://midnipro.museum/15-cikavih-istoriy/ (дата звернення: 27.05.2026).
- Світленко С. І. Дмитро Яворницький: вчений та педагог в українському інтелектуальному співтоваристві: моногр. 2-ге вид. Дніпро : ЛІРА, 2017. 312 с.