Мапа своїх. Львів. Частина 2
Вітаю! У першій частині лекції ми говорили про Львів як про місто співжиття, де поруч мешкали українці, поляки, вірмени, євреї та німці. Представники цих громад сперечалися, домовлялися, торгували й поступово вчилися жити разом. А тепер спробуймо зазирнути у середовище братств, храмів, друкарень і шкіл. Спробуймо побачити, як у цьому багатоголоссі формувалися культура, освіта й спільноти, які століттями змінювали Львів.
Абрагам Гоґенберґ. «Панорама Львова», 1617-1618. Джерело: Портал «Читомо»
Важливе значення у цьому міському житті української громади мали братства — об’єднання, які з’являлися при православних церквах. Львівське братство виникло при Успенській церкві ще у XV столітті. Його створили місцеві купці й ремісники, які прагнули не лише працювати за фахом, а й брати відповідальність за життя своєї громади. Сьогодні братчиків можна було б порівняти із волонтерами: вони у вільний від роботи час вкладали власні гроші, час і сили у розвиток освіти, культури та церковного життя.
Краєвид Львова на гравюрі Яна Олександра Горчина, 1665
Особливого розмаху братський рух набув у XVI столітті. Важливим рубежем став 1586 рік, коли затвердили статут Львівського Успенського братства. Він упорядковував внутрішнє життя національно-релігійної організації та водночас закріплював за нею статус головної серед інших у цьому краї. Тоді ж братство отримало право ставропігії. Тобто воно підпорядковувалося безпосередньо Константинопольському патріархові, оминаючи місцеву церковну владу. Це надавало братству значно більшу автономію та посилювало його вплив.
Привілей Антіохійського Патріарха Йоакима V Дaу на заснування братства при Успенській церкві у Львові із підтвердженням його статуту, 1586. Джерело: Центральний державний історичний архів України, м. Львів (Ф. 129, оп. 1, спр. 71, арк. 1.)
Серед найактивніших братчиків вирізнялися жителі українського кварталу в центрі Львова: сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський та Іван Богатирець. Пам’ять про братів Рогатинців, зокрема, зберігається у Львові й сьогодні — на їхню честь названа вулиця Братів Рогатинців неподалік площі Ринок.
Сучасний вид на вулицю Братів Рогатинців і житловий будинок №32 на цій вулиці. Джерела: Портал «Фотографії старого Львова» і Прадідівська слава
Брати Рогатинці (Юрій та Іван) — заможні львівські міщани XVI ст., які були активними діячами Львівського Ставропігійського братства, дбали про культуру й освіту української громади міста.
Попри те, що життя братств гуртувалося довкола релігійних інституцій, насправді це були світські спільноти. Вони не тільки опікувалися освітою та культурним розвитком своєї громади, а й прагнули контролювати діяльність церкви і служителів культу. Життя братств було чітко організованим: старших братчиків щороку переобирали, рішення ухвалювали більшістю голосів, а за порушення правил або неявку на збори передбачалися покарання. Братський суд мав широкі повноваження — за найсерйозніші порушення міг навіть вимагати відлучити винуватця від церкви.
Печатка та герб Львівського ставропігійного братства, XVII ст. Джерело: Інститут історії України НАНУ
Втім, діяльність Успенського братства виходила за межі внутрішнього життя громади. Братчики утримували школу, підтримували православне просвітництво, займалися друкарством, опікувалися лікарнями, богадільнями, храмами і монастирями. Вони мали добре організоване господарство: володіли нерухомістю, виробляли свічки, продавали мед. Серед головних джерел їхнього прибутку — братська друкарня. Львівські братчики звели цілий квартал — школу, лікарню, господарські будівлі. Більшість цих споруд не збереглася, але ансамбль Успенської церкви вцілів — сьогодні це один із найкращих зразків ренесансної архітектури в Україні.
Титульні сторінки першої надрукованої книги у типографії Львівського братства «Граматика доброглаголового еллинского язика», 1591. Джерело: Портал «Читомо»
Про Успенську церкву ми вже детально говорили у третій частині лекції «Про що розповідає архітектура міста?» — якщо хочете краще зрозуміти архітектурні особливості цього храму, обов’язково її перегляньте!
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1591–1629, архітектори Павло Римлянин, Войцех Капінос та Амвросій Прихильний), сучасний вигляд
А поки розповімо дуже стисло. Успенська церква, що існувала раніше, згоріла під час великої пожежі 1571 року. Після цього братчики розпочали спорудження нового ансамблю. Спершу взялися за дзвіницю: стара вежа обвалилася ще до пожежі, тож нову вирішили зробити високою, добре помітною з різних частин міста. Її появу профінансував львівський купець Костянтин Корнякт, один із найбагатших жителів тодішнього Львова. Саме тому дзвіницю й назвали вежею Корнякта.
Вежа Корнякта (1572–1578, архітектори Петро Барбон та Павло Римлянин), сучасний вигляд
Згодом почали споруджувати й саму Успенську церкву. Над нею працювали відомі архітектори Павло Римлянин, Войцех Капінос та Амвросій Прихильний. У формах храму поєдналися ренесансна архітектура й традиції українського храмового будівництва.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці на поч. ХХ ст. (ліворуч) і 2014 р. (праворуч, фото: Олексій Хорошко). Джерело: Центр міської історії
Важливо пам’ятати, що Успенське братство було частиною значно ширшого руху. У Львові менші православні братства діяли майже при кожній церкві — загалом їх було понад десять. Всі вони підпорядковувалися Львівському ставропігійному братству при Успенській церкві. Помітним осередком було, наприклад, Богоявленське братство. У 1709–1710 роках його братчики власним коштом звели церкву, утримували школу і хор, який виконував партесний спів — церковне багатоголосся. При цій організації діяли гравери, малярі, ливарники, а братчик Іван Полянський відливав дзвони для Успенської церкви та інших храмів Львова. У XVII столітті братства залишалися важливими осередками української культури. Їхня діяльність давно вийшла за межі Львова: подібні спільноти з’являлися у Києві, Луцьку, в Острозі, Перемишлі та інших містах.
Цілком природно, що за діяльністю братств, будівництвом храмів і розвитком друкарень стояли конкретні люди — купці та ремісники. Вони були справжніми меценатами — вкладали у цю справу власні кошти, час та енергію. Однією з найяскравіших таких постатей був уже згаданий Костянтин Корнякт.
Костянтин Корнякт (бл. 1520–1603) — львівський купець 2-ї пол. XVI ст. грецького походження, меценат. Надавав матеріальну допомогу Львівському православному братству. За його кошти споруджені визначні пам’ятки української ренесансної архітектури — дзвіниця Успенської церкви («вежа Корнякта») і кам’яниця Корнякта у Львові.
Його ім’я у Львові найчастіше асоціюється з вежею Успенської церкви, а також зі знаменитою кам’яницею на площі Ринок — розкішним будинком, що був міським палацом і розташовувався одразу на двох ділянках у самому центрі міста. Про цю кам’яницю ми вже теж говорили у третій частині лекції «Про що розповідає архітектура міста?» — це саме той будинок із внутрішнім двориком, про який точно варто окремо послухати, а ще краще — побачити його. Але сама кам’яниця була лише видимою частиною значно більшої історії.
Кам'яниця Корнякта (1580, архітектори Петро Барбон та Петро Красовський), сучасний вигляд
Отже, власник розкішного міського палацу у центрі Львова, а також меценат, який профінансував будівництво дзвіниці Успенської церкви. Мимоволі виникає питання: ким був цей Корнякт?
Костянтин Корнякт народився приблизно між 1517 і 1520 роками на острові Крит, у місті Ретимно. Його родина не належала до знаті, тож Корнякта цілком можна назвати селфмейд-бізнесменом XVI століття. У юні роки він опинився у Стамбулі, одному з найбільших торговельних центрів тогочасного світу. Саме там Корнякт навчався великій торгівлі. Разом із братами — Михайлом і Маргулісом — заробив перші великі статки на продажі мальвазії, дорогого солодкого вина, яке у XVI столітті вважали делікатесом.
Маттеус Меріан Старший. «Зображення міста Константинополя, змальоване з натури, яке турки називають Стамбулом», 1635–1640. Джерело: Портал «Рідкісні античні мапи Geographicus»
Згодом життєвий шлях Корнякта привів його до Молдавського князівства, де він став скарбником при дворі господаря Александру Лепушняну. А далі родинна історія Корняктів раптом почала нагадувати справжній політичний трилер XVI століття. Його брат Михайло, який жив у Львові й вів справи з молдавськими правителями, у 1563 році вирушив на зустріч із Якубом Гераклідом Деспотом. Назад він не повернувся. Купця вбили за загадкових обставин, а його майно опинилося в руках самого правителя.
Якуб Гераклід Деспот (1511–1563) — господар Молдовського князівства, військовий діяч та перший правитель-протестант у Східній Європі.
Після смерті брата Костянтин дедалі частіше приїздив до Львова, а згодом остаточно пов’язав своє життя саме з цим містом. У 1571 році він оселився тут і придбав свій перший будинок. Дуже швидко Корнякт став одним із найвпливовіших і найбагатших жителів міста. Того ж 1571 року король Сигізмунд II Август надав йому шляхетські привілеї та герб. Для людини незнатного походження це був неймовірний соціальний злет. Корнякт власним розумом і неабиякою підприємливістю проклав собі шлях до кола найвпливовіших людей Речі Посполитої. Згодом він став королівським секретарем, а ще пізніше — митником руських земель. Корнякт контролював величезні торговельні потоки.
Герб роду Корняктів, що надав Костянтину Корнякту король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август, 1571. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Втім, він був не лише блискучим бізнесменом, а й активним меценатом тогочасного Львова. Завдяки його підтримці руська (тобто українська) громада змогла реалізувати чимало важливих культурних та освітніх проєктів. Ще під час своїх перших приїздів до Львова православний грек Костянтин Корнякт зблизився з Успенським братством. Уже в 1569 році він належав до почесних членів братства, а згодом увійшов до когорти його провідних діячів. Для Корнякта це не було «благодійністю ззовні». Як православний грек, він відчував себе частиною спільноти. Тому й підтримував не тільки церкву, а й школу, друкарню та братство, тобто цілу інфраструктуру громади.
У 1603 році Костянтин Корнякт помер у поважному, як на той час, віці. Проте навіть після його смерті підтримка української громади тривала. Згідно із заповітом Корнякта, Львівське ставропігійне братство та монастир Святого Онуфрія отримували постійне фінансування з прибутків його маєтку у селі Збоїща. Поховали Корнякта у крипті Успенської церкви, з якою було тісно пов’язане його життя. І вже понад 400 років 1 серпня за нього правлять заупокійну службу. Якщо колись гулятимете вулицею Руською, придивіться до одного з вітражів Успенської церкви. Саме там можна побачити портрет Костянтина Корнякта, створений художником Петром Холодним.
Петро Холодний. Вітраж Церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові «Петро Конашевич-Сагайдачний, інші гетьмани, міщанин Корнякт, жіноцтво та козаки», 1936. Костянтин Корнякт зображений на передньому плані по центру. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Львів XVI століття був містом багатьох громад і культур. Різні спільноти формували тут власні середовища, але водночас разом творили складний живий простір міста. Зокрема, для єврейської громади Львів XVI століття став одним із найважливіших центрів вивчення Талмуду в Речі Посполитій. При синагогах діяли спеціальні «доми науки» — школи, де вивчали священні тексти, навчали майбутніх рабинів і вчених. Слово «школа» тоді часто означало і місце навчання, і саму синагогу. А школярем могли називати не учня, а знавця Талмуду чи просто того, хто жив при школі. Для єврейської громади освіта була частиною повсякденного життя, а знання священних книг — необхідною умовою для здобуття авторитету й поваги.
Іцак Нахманович (бл. 1530–1595) — львівський банкір, купець, фінансист короля Речі Посполитої Стефана Баторія та багаторічний голова єврейської громади Львова.
У 1580 році голова юдейської громади Львова, фінансовий магнат Іцак Нахманович, викупив ділянку в єврейському кварталі й розпочав будівництво родинної синагоги. Для цього він отримав спеціальний королівський привілей. Роботи завершилися 1582 року. Над проєктом синагоги працював італійський архітектор Павло Щасливий — майстер, який створив низку споруд у Жовкві. До будівництва долучився й Амвросій Прихильний, відомий насамперед як один із творців ансамблю Успенської церкви та споруд Львівського братства. І це відмінно демонструє особливість тодішнього Львова: важливі споруди різних громад часто творили ті самі архітектори, будівничі й митці.
Синагога Нахмановича (1582, архітектор Павло Щасливий), сучасний вигляд. Підпалена нацистами в 1941. Нині — в зруйнованому стані. Джерело: Портал «Інтерактивний Львів»
Синагогу звели у глибині подвір’я, а потрапити до неї можна було через будинок Нахмановичів, де також збиралася рада єврейської громади. Сама споруда була невеликою, майже квадратною й помітно заглибленою в землю. Таке архітектурне рішення мало цілком практичну причину. За тогочасними правилами висота синагог у королівських містах не могла перевищувати висоту навколишніх житлових будинків. Тому архітектори знаходили своєрідний компроміс: щоби створити простору й високу молитовну залу, підлогу опускали на кілька метрів нижче рівня вулиці.
Альфред Каменобродський. «Синагога Золота Роза у Львові», 1893
Згодом синагога Нахмановича отримала народну назву «Золота Роза», і стала головною єврейською божницею Львова. Тут зберігали скарбницю громади та кагальний пінкас — книгу зі статутами, рішеннями й важливими юридичними записами. Крім того, згодом сюди перенесли кагальний суд і бібліотеку.
Під час нацистської окупації доля «Золотої Рози» склалася трагічно. У 1941 році синагогу пограбували й пошкодили, а у 1943-му остаточно знищили. Сьогодні про неї нагадують законсервовані руїни меморіального комплексу «Простір синагог» на вулиці Староєврейській. Меморіал, створений за проєктом німецького архітектора Франца Решке, відкрили у 2016 році. Він став простором пам’яті про єврейський Львів — важливу частину міської історії та культури.
Меморіальний простір «Простір Синагог» (2016, архітектор Франц Решке), сучасний вигляд. Джерело: Центр міської історії
На уроках історії ви точно чули про Вірменський собор, по-справжньому атмосферну споруду Львова! Це не лише головний символ вірменської громади міста, а й одна з найстаріших збережених середньовічних пам’яток міста. Собор звели у другій половині XIV століття на кошти львівських вірмен під керівництвом сілезького архітектора Дорінґа. Зразком слугувала катедра в Ані — столиці середньовічної Вірменії. Так вірменська громада намагалася відтворити у Львові частину своєї далекої батьківщини.
Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (1363–1370, архітектор Дорінг), сучасний вигляд. Джерело: Портал «Україна Інкогніта»
Вірменський собор входить до переліку небагатьох середньовічних споруд Львова, що збереглися майже повністю. Більшість будівель старого міста тоді були дерев’яними, тож часто згорали у пожежах, тоді як цей собор звели з каменю. Упродовж століть храм неодноразово перебудовували: у XV, XVII та XVIII століттях тут з’являлися нові аркади, захристії, змінювалися нави. Тому сьогодні Вірменський собор нагадує справжній конструктор епох, у якому поєдналися різні архітектурні стилі й традиції.
Особливо вражає інтер’єр храму. У 1920-х Вірменський собор розписав польський художник Ян Генрик Розен. І знову відчуваємо дух Львова! Польський митець створював фрески для вірменського храму, поєднуючи вірменсько-візантійську традицію із сучасним на той час стилем артдеко.
Ян Генрик Розен, «Похорон святого Оділона», 1925–1929. Джерело: Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном POLONIKA
Однією з найвідоміших робіт Розена стала фреска «Похорон святого Оділона». Вона виглядає майже містично: похоронна процесія, монахи, діти й напівпрозорі постаті-тіні. Художник зашифрував тут роздуми про минуле, теперішнє і майбутнє. Монах позаду символізує минуле — закрите й завершене. Постать попереду із заплющеними очима — майбутнє, яке ще не бачить власного шляху. А людина посередині уособлює теперішнє. Існує навіть гіпотеза, що це автопортрет самого Розена — художника, який залишив себе всередині цієї композиції як символ «тут і тепер». Саме завдяки таким деталям Вірменський собор перетворився на простір, де переплітаються різні культури, епохи й людські історії. А ви вже досліджували цю архітектурну пам’ятку? Якщо ні, обов’язково завітайте до Вірменського собору!
Перелік використаних джерел
- Бірюльов Ю. Єврейська архітектурна спадщина Львова. Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. 632 с.
- Ворожбит І., Липа К. Про що розповідає архітектура міста? Частина 3. УКультура. URL: https://uculture.com.ua/publications/147 (дата звернення: 15.06.2026).
- Лильо І. Греки на території Руського воєводства у XV–XVIII ст. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2019. 384 с.
- Лильо І. Історія роду Корняктів у XVI–XVII ст. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2017. Спецвипуск. С. 275–287.