Мапа своїх. Львів. Частина 4
Вітаю! У перших двох частинах цієї лекції ми говорили про середньовічний і ранньомодерний Львів — місто співжиття багатьох громад і культур. У третій частині дізналися про те, як формувалися різні середовища Львова — освітнє, наукове, мистецьке, а також про те, як розвивалося громадське життя міста у ХІХ — першій третині ХХ століття.
Тепер пропонуємо поглянути на Львів ХХ–ХХІ століть. Чому місто стало одним із центрів сецесії? Як львівські митці з європейською освітою зберігали свободу після радянської окупації? Де 50 років тому збиралися гіпі й чому саме тут виникали середовища свободи, коли скрізь цю свободу всіляко обмежували? І як сьогодні у Львові поєднуються традиції та сучасні тренди? Відповіді на ці запитання шукатимемо у четвертій частині нашої лекції.
Демонтаж пам'ятника Леніна у Львові, 1990. Джерело: Портал «Високий замок»
На зламі ХІХ–ХХ століть у Львові відбувався будівельний бум. Місто швидко зростало, населення збільшувалося, з’являлися нові вулиці, кам’яниці та громадські будівлі. Львів перетворювався на важливий осередок сецесії — нового мистецького стилю, що стрімко поширювався в Європі. У різних країнах його називали по-різному. У Франції — ар-нуво, у Німеччині — югендштиль, в Австро-Угорщині — сецесія. Попри різні назви, йшлося про одне й те саме мистецьке явище, яке сьогодні ми зазвичай називаємо модерном.
Історія сецесії почалася у Відні наприкінці ХІХ століття. Тоді група молодих художників, архітекторів і скульпторів на чолі з Ґуставом Клімтом проголосила свій відхід від офіційних інституцій. Цей крок назвали сецесією — відокремленням. Згодом назва цього об’єднання поширилася на весь мистецький напрям.
Звісно, творці прагнули заявити про свої ідеї. Так у Відні з’явився виставковий павільйон «Сецесіон», спроєктований Йозефом Марією Ольбріхом у 1899 році. Ця споруда досі вражає.
Відкриття виставкового павільйону «Сецесіон» у Відні, 1899. Джерело: Портал «The Vienna Secession»
Над світлими стінами здіймається ажурний золотий купол, оздоблений орнаментом у вигляді лаврового листя і ніби завислий у повітрі. Різноманітні фасади, рельєфи, мозаїки та сміливе поєднання матеріалів — все це мало продемонструвати нову естетику й новий погляд на мистецтво. Над входом до будівлі й сьогодні можна прочитати слова, які стали гаслом сецесії: «Кожному часу — своє мистецтво, кожному мистецтву — свободу». Минуло понад сто років, але цей вислів і досі звучить доволі сучасно.
Будинок Віденської сецесії (1899, архітектор Йозеф Марія Ольбріх), сучасний вигляд
Отже, сецесія підкорювала Відень та інші європейські міста. І майже без запізнення дійшла до Львова. Навколо Львівської політехніки, Художньо-промислової школи та численних професійних товариств сформувалося потужне архітектурне середовище. Тому львівським архітекторам йшлося не тільки про запозичення нових ідей, а й про творче переосмислення. Недарма сьогодні Львів називають музеєм сецесії просто неба. У місті збереглися сотні будівель цього стилю — від розкішних кам’яниць до шкіл, банків і громадських споруд.
Поряд із інтернаціональною сецесією, що наслідувала загальноєвропейські тенденції, у Львові розвивалися її національні версії. Українські архітектори шукали натхнення у мистецькій спадщині Карпат, польські — у закопанському стилі, а в будівлях єврейської громади бачимо мотиви, навіяні східними традиціями.
Відкриття Головного залізничного вокзалу у Львові (1904, архітектор Владислав Садловський), 1904. Джерело: Портал «Платформа історичного Львова»
Найяскравіше українська сецесія проявилася у творчості архітектора й підприємця Івана Левинського. Наприкінці ХІХ століття він створив у Львові власне архітектурне бюро, навколо якого згуртувалося покоління молодих митців.
Іван Левинський (1851–1919) — український архітектор, професор Львівської політехніки та засновник архітектурно-будівельного бюро й керамічної студії. Створив унікальний стиль «гуцульської сецесії» (поєднання віденського модерну з мотивами народної архітектури Карпат).
У цьому середовищі карпатські будівельні традиції поєдналися з новітніми європейськими тенденціями, сформувавши стиль, який часто називають гуцульською сецесією. У таких будівлях з’являлися характерні карпатські дахи з великими виносами, дерев’яні елементи, кераміка зі стилізованими народними орнаментами та барвисті кахлі — одна з найбільш впізнаваних ознак цього стилю у Львові.
Серед найкращих прикладів львівської сецесії — будівля гімназії Українського педагогічного товариства, споруджена 1909 року за проєктом Івана Левинського, Олександра Лушпинського та Тадеуша Обмінського. Архітектори по-особливому оздобили цоколь: він нагадує дерев’яний зруб, ніби переносить частинку карпатської архітектури до великого міста.
Будівля гімназії Українського педагогічного товариства до 1914 р. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Головний корпус Лісотехнічного університету (колишня бурса Українського педагогічного товариства), сучасний вигляд. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Перлиною української сецесії Львова стала будівля страхового товариства «Дністер», зведена у 1904–1906 роках за проєктом групи архітекторів під керівництвом Івана Левинського. Про товариство «Дністер» ми вже згадували, коли говорили про економічні ініціативи Андрея Шептицького. У цьому будинку розміщувалися українські громадські організації, житлові квартири, а також спортивний зал гімнастичного товариства «Сокіл-Батько». Це був багатофункціональний громадський центр. І з’явився він задовго до того, як подібні комплекси стали звичними для міст другої половини ХХ століття.
Будинок страхового товариства «Дністер» (1904–1906, архітектори Іван Левинський та Тадеуш Обмінський), сучасний вигляд. Портал «Фотографії старого Львова»
Фасад будівлі створювали молоді колеги Левинського. Олександр Лушпинський розробив декоративні кахлі, у яких добре помітні традиції гуцульської кераміки, а Тадеуш Обмінський надав споруді виразної пластики та рельєфного оздоблення. Хоч будинок і був зведений у новому стилі, він доволі гармонійно інтегрувався в історичне середовище Львова. До речі, й досі органічно сусідить із ренесансними пам’ятками!
Оздоблення фасаду Будинку страхового товариства «Дністер» в стилі гуцульської сецесії, сучасний вигляд. Портал «Фотографії старого Львова»
Івана Левинського сьогодні, мабуть, назвали б селфмейдменом. Він походив зі збіднілої шляхетської родини, закінчив Львівську політехніку, а згодом став її професором. Спершу працював під керівництвом свого вчителя Юліана Захаревича, а невдовзі відкрив власне архітектурне бюро. Зароблені кошти Левинський вкладав у підприємства, що виробляли будівельні матеріали. Також він працював будівельним підрядником.
Працівники фабрики Івана Левинського, поч. ХХ ст. Портал «Фотографії старого Львова»
Особливою пристрастю Левинського була будівельна кераміка. Він навіть володів фабрикою кахлів, яка використовувала ескізи львівських архітекторів, переважно з національними орнаментальними мотивами. Попри збитки, закривати фабрику Левинський не збирався. Коли знайомі дивувалися такому захопленню, він жартував: мовляв, одні чоловіки витрачають гроші на азартні ігри чи жінок, а він — на кахлі. Будівельну кераміку Левинський називав своєю коханкою.
Керамічна прикраса на колишній будівлі фабрики Івана Левинського, сучасний вигляд. Портал «Фотографії старого Львова»
Кераміка стала однією з візитівок його архітектури. Будівлями, до створення яких Левинський був причетний як архітектор, підрядник чи виробник матеріалів, забудовано, напевне, половину Львова. Тож коли сьогодні говорять про львівську сецесію, його ім’я звучить одним із перших.
Найяскравіше сецесія проявилася у львівській архітектурі в період від кінця 1890-х років до початку Першої світової війни. Згодом у місті почали розвиватися нові мистецькі течії, але модерн ще довго нагадував про себе. Ми вже розповідали про Яна Генрика Розена: його розписи у Вірменському соборі — приклад того, як ця естетика продовжувала жити у Львові навіть тоді, коли доба сецесії вже відходила в минуле. Будете у Львові — обов’язково знайдіть ці будівлі — яскраві зразки сецесії.
Вірменський собор, апсида (1925–1929, художник Ян Генрик Розен), сучасний вигляд. Джерело: Портал «ArtLvivOnline»
У міжвоєнний період Львів залишався важливим мистецьким центром. Тут працювали художники, архітектори, музиканти й науковці, які підтримували зв’язки з європейським культурним простором і стежили за новими тенденціями.
Восени 1939 року до Львова прийшла радянська влада. Для міста це був новий досвід, який жителі Наддніпрянської України переживали вже майже два десятиліття. Та у Львові творили люди, які в 1920–1930-ті роки навчалися у Кракові, Відні чи Парижі, подорожували Європою і формувалися у світовому культурному середовищі. Радянська влада прийшла до міста, де жило й творило покоління митців, сформоване задовго до появи цієї тоталітарної системи. Яскравим представником бунтівного покоління був художник Роман Сельський.
Роман Сельський (1903–1990) — український художник, професор Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, співзасновник модерністського об'єднання «Artes». У своїх картинах поєднував традиції галицького малярства із французьким імпресіонізмом та фовізмом.
Він народився 1903 року у Сокалі, а згодом родина Сельських переїхала до Львова. Мистецтво було важливою частиною їхнього середовища: у сім’ї добре зналися на музиці й малюванні, а любов до живопису, як згадував сам художник, він успадкував від бабусі та тітки. Батько мріяв бачити сина юристом, але вирішальну роль у виборі професії відіграв гімназійний учитель Леон Довжицький. Він одним із перших побачив талант юнака й сказав: «Ти будеш художником».
Марґіт Сельська-Райх. «Портрет Романа Сельського», 1970-ті. Джерело: Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького
Під час навчання стало зрозуміло, що вчитель мав рацію. Важливе значення у становленні Сельського мали художники Казимир Сіхульський та Олекса Новаківський. За їхньої підтримки він вступив до Краківської академії мистецтв, а згодом продовжив навчання в Парижі. Там Сельський відкрив для себе новітні мистецькі течії, які визначали характер європейського живопису першої половини ХХ століття. Крім того, у Парижі він зустрів художницю Марґіт Райх, яка невдовзі стала його дружиною та найближчою творчою партнеркою.
Роман Сельський і Марґіт Райх. Париж, 1925. Джерело: Портал «Ukrainian Unofficial (UU Archive)»
Марґіт Сельська (Райх, 1903–1980) — українська художниця та фотографка, дружина Романа Сельського.
Повернувшись 1929 року до Львова, Роман Сельський, Марґіт Райх та їхні однодумці заснували мистецьке об’єднання «Артес». Його учасники прагнули привнести до міста ідеї європейського авангарду й познайомити львівську публіку з новими художніми течіями.
Отто Ган. Плакат виставки «Артес», 1930. Джерело: Портал «ArtLvivOnline»
Після Другої світової війни Сельський залишився у Львові й почав викладати в Інституті декоративно-прикладного мистецтва. Серед нових радянських педагогів він помітно вирізнявся манерою поведінки, стилем одягу, ставленням до мистецтва та студентів.
Роман Сельський (в центрі) з групою студентів Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, 1947. Джерело: Портал «Ukrainian Unofficial (UU Archive)»
У повоєнні роки в помешканні Сельських започаткували традицію знаменитих мистецьких четвергів. Спочатку тут збиралися лише друзі, а згодом — учні та молоді художники. Збиралися, щоби говорити про живопис, театр, літературу, європейську культуру. У радянські часи такі розмови були способом зберегти інтелектуальну свободу й пам’ять про інакшу мистецьку традицію.
Роман, Марґіт Сельські та Карло Звіринський в Дземброні. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Багато львівських митців згадували Сельського передусім як учителя. Значною мірою завдяки йому мистецька школа міста не розчинилася в радянських канонах і не втратила зв’язок із європейським модернізмом.
Роман Сельський. «Лісове царство», 1970. Джерело: Інтернет-газета «Збруч»
Радянська влада ніколи не вважала Сельського «своїм» художником, а офіційне визнання прийшло до нього досить пізно. Роман Сельський помер у 1990 році. Його спадщина — це тисячі картин і десятки учнів, які продовжили втілювати ідеї майстра в життя.
Роман Сельський. «Мати з дітьми на пляжі», 1980. Джерело: Портал «ArtLvivOnline»
Якщо покоління Романа Сельського зберігало європейські мистецькі традиції завдяки освіті, живопису і неформальному спілкуванню, молодші львів’яни шукали власні способи говорити про свободу. У 1960–1970-х одним із таких явищ став рух гіпі. Завдяки близькості до кордону, польському радіо та західній музиці Львів став неофіційною гіпівською столицею Радянської України.
Львівські гіпі, 1980-ті. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Львівські гіпі мали свої місця зустрічей. Серед найвідоміших — Святий сад біля старого монастиря кармелітів босих під Високим Замком. Молодь тут слухала музику, обговорювала книжки й шукала той простір свободи, якого бракувало в радянському повсякденні. І саме тут поступово сформувалася одна з перших львівських гіпівських спільнот. Поруч звучала музика місцевого рок-гурту «Вуйки». Тож навіть у радянські часи Львів залишався містом, де виникали середовища, відкриті до нових ідей і культурних впливів.
Львівські гіпі в Святому Саду, 1970-ті. Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Сьогодні Львів входить до переліку найважливіших освітніх і культурних центрів України. Тут працюють знані університети, музеї, театри й наукові інституції. Зокрема, кампус Українського католицького університету — символ сучасного академічного Львова, а історія цього освітнього закладу безпосередньо пов’язана зі спадщиною Андрея Шептицького.
Центр митрополита Андрея Шептицького УКУ (2015–2017, архітектор Юліан Чаплінський), сучасний вигляд. Джерело: Український католицький університет
А як щодо мистецтва? З 2011 року у місті відбувався міжнародний фестиваль, відомий сьогодні як Leopolis Jazz Fest. Він став однією з найвідоміших музичних подій Східної Європи. Після початку російського повномасштабного вторгнення 2022 року проведення фестивалю призупинили. Його команда зосередилася на благодійних і культурних проєктах, спрямованих на підтримку України.
Міжнародний джазовий фестиваль Leopolis Jazz Fest у Львові, 2021. Джерело: Портал «Leopolis Jazz Fest»
Водночас сучасний Львів цікавий тим, як історичні простори переосмислюються та отримують нове життя. Яскравий приклад — Jam Factory Art Center у районі Підзамче. Наприкінці ХІХ століття тут працювала фабрика спиртних напоїв «Йозеф Кронік і син». Пізніше тут виробляли повидло. Будівля пережила війни, зміну держав, радянський період і десятиліття занепаду. У XXI столітті фабрику перетворили на по-справжньому цікавий культурний простір міста.
Арт-центр «Jam Factory» (1872–1908, архітектор Юзеф Енгель, реконструкція 2015–2023 архітектор Штефан Ріндлер), сучасний вигляд
Така історія цілком органічна для Львова. На зламі ХІХ–ХХ століть місто було важливим осередком підприємництва. Поруч із культурними й науковими інституціями тут розвивалися ефективні виробництва. Серед найуспішніших підприємницьких родин Львова — Бачевські. Заснована ними компанія J. A. Baczewski перетворилася на бренд, який відомий далеко за межами Галичини. Її власники активно використовували рекламу, працювали над дизайном продукції та впроваджували нові виробничі технології, тобто займалися маркетингом задовго до появи цього терміна.
Рекламний плакат лікерів та горілок фірми «J. A. Baczewski» у Львові (1920-ті, художник Люциан Казимир Плевачевський). Джерело: Портал «Фотографії старого Львова»
Тож у Львові доволі гармонійно поєднуються минуле і сучасність. Старі фабрики стають мистецькими центрами, університетські традиції продовжують формувати нові покоління науковців і митців, а історії людей, про яких ми згадували у цій лекції, залишаються частиною міського життя.
Одна з найважливіших особливостей Львова полягає в тому, що його творили люди, які походили з різних культур, мали різноманітні професій і відмінні світогляди. У всі епохи вони дарували місту власні знання і таланти, зокрема підприємницькі. Саме це багатоголосся сформувало Львів таким, яким ми знаємо його сьогодні.
Перелік використаних джерел
- Анцибор Д. Дреди, батли і «стіли». Два століття субкультур в Україні. Київ : Лабораторія, 2024. 352 с.
- Ворожбит І., Липа К. Про що розповідає архітектура міста? Частина 3. УКультура. URL: https://uculture.com.ua/publications/147 (дата звернення: 15.06.2026).
- Художник, який творив і пропагував. Роман Сельський. Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/khudozhnik-iakii-tvoriv-i-propaguvav/ (дата звернення: 15.06.2026).
- Яворська Т. Історія Бачевських: як галицькі підприємці підкорили світовий ринок. Дивись info. URL: https://dyvys.info/2020/07/26/istoriya-bachevskyh-yak-galytski-pidpryyemtsi-pidkoryly-svitovyj-rynok (дата звернення: 15.06.2026).